Фотозвіт з Перемишля


Один цікавий співрозмовник підкинув по асьці ось такий от лінк – про поїздку в Перемишль з пішим переходом через Шегині. Цікаво написано, фотки гарні. Загалом раджу почитати мандрівникам. Мені завжди чомусь з назвою Перемишль пов’язувалися в уяві якісь блошині ринки, юрби перекупщиків і бариг, брудні площі та інші жахливі сцени в стилі тарантинівського “From Dusk Till Down” :). Напевне саме тому, проїжджаючи 2 чи 3 рази через Перемишль я так і не спромігся вийти і прогулятися містом (хоча, звичайно ж були і інші “відмазки” – багаж, цікаві співрозмовники в купе, лінь, міцний сон ;)).

Але одного разу допитливість все таки перемогла і я вибрався з вагону на оглядини міста. Було це ще десь в березні-квітні і фотоапарату я тоді, на жаль, не мав із собою. Походивши трохи вуличками Перемишля я був приємно (хм.. не те слово.. “ошарашено”!) здивований старовинністю, затишком і особливою аурою міста. Не подумайте, юрби бариг і торгове боїсько теж там є, але крім того там є МІСТО! Місто, яке по кількості церков на умовну квадратну одиницю площі центру може цілком посперечатися з самим Краковом! А по кількості чепурних і охайних вуличок тим більше.. Щоправда того дня, я проміняв захоплення містом на задоволення свого апетиту – і обмежився обідом в ресторані “Карпатський” з видом на цетральну площу міста. Відтак часу до відбуття потягу лишалося обмаль, тож довелося відкласти оглядини на “колись”.

“Колись” надійшло приблизно через 3 місяці – довелося знову проїжджати через Перемишль тим самим вагоном, який перечіпляють близько двох годин. Отже, морально себе налаштувавши на плідну подорож, я зробив рішучий крок з вагону на розречену сонцем польську бруківку. Так-так, погода на початку липня тут напрочуд сприятлива для лежання горілиць і засмагання, а не для долання з наплечником міських горбів. Але оскільки таку дрібницю, як спека, навіть якось соромно назвати перепоною в наших широтах – я ризикнув розпочати оглядини.

Спочатку вже відомою дорогою через міст над колією до вулиці Ягеллонської, оскільки там розташована стратегічна точка – мапа міста (ех, яка ж це благодать для туристів – вивішені мапи міст і районів. Дякую всім до цього причетним полякам!). Обравши найбагатший на враження маршрут, я одразу запідозрив, що він же виявиться і найтяжчим. І, вуаля!, перша ж вуличка якою я вирішив прогулятися – Баштова – виявилася крутою стежкою в гору 🙂 Ну нічого – сил ще повно. Зате на цій вулиці виявилося купу цікавих будиночків-палаців. І вид на місто – ну просто дивовижний. Відхекавшись на горі, я вирушив далі – згідно мапи оглянув 2 церкви, пофотографував їх та панорами міста і рвонув ще вище – по вулиці Татарській до замкового парку. Гарно їм там живеться на горі – вийшов з хати, а кругом “ляпота”!

Парк(швидше лісок з ліхтарями) дуже доречно почав спускатися донизу, а вкупі з прохолодою від розлогих крон дерев виобразився мені найпрекраснішим місцем в цілому Перемишлі 🙂 Схоже, що так вважав не тільки я та велика кількість відпочиваючих, а і його проектувальники. В тому, що це саме завдяки їм, лісок сприймається так позитивно, я переконався сфотографувавши статую ось такого сопілко-грая 🙂 – на ньому так і написано – створено для підвищення рівня краси парку. Чудово! Без пам’ятника Костюшко теж не обійшлося – але зрештою він теж за життя був досить симпатичним чолов’ягою – так що з загального ансамблю не вибивався 🙂

Помилково зрадівши подальшому спуску, я рвонув по вуличці з ліхтарями, за що і поплатився – як тільки-но уздрів на горі вежу замку, до якого я так прагнув попасти. Довелося шкрябатися по 50-градусному підйому, не пристосованому для таких от вишкрябувань. Але нічого – якихось 5 хвилин додаткових вправ на свіжому повітрі ще нікому не зашкодили. Отже, скориставшись альтернативним маршрутом, я опинився біля замку. Місто як на долоні. Сам замок середнього розміру, зараз використовується якимось там союзом якихось там діячів. Ну і нехай – аби порядок тримали і квіточки розводили регулярно 🙂 Походивши трохи по дворику і вдосталь наклацавшись фотоапаратом я вирушив в центр міста – завершальну частину маршруту. Пройшовся біля церков (навіть не намагався запам’ятати як вони називаються), пройнявся духом маленьких вуличок, послухав про проблеми перемишлянських бабусь, які топотіли до одного з костьолів. Словом, відпочив душею.

А по дорозі на головну площу ще й встиг зробити цікаву фотку цікавого будинку. Вишлю її напевно на конкурс NGP2007(а що то значить – не скажу 🙂 ).
Поклацавши ще міст через річку, залізницю і голубів, які “ковбасились” від спеки, завершив оглядини міста. Хлопака під лінком на початку розповідає ще про канатну дорогу – мушу якось наступним разом надолужити.

Фотозвіт тут.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s