„Укрощение строптивого”, або я і ВАЗ 21043’89 ч.1


ВАЗ 21043'89 Історія ця почалася в на початку березня 2007 року, коли ми з Юлею вмовили тестя навчити нас трохи їздити на машині. Юля вже нібито вміла їздити, оскільки 2 роки тому здавала на права у Новому Роздолі. А я, як такий, що до 24 років перебував у стійкій ідейно-матеріальній опозиції до світу автолюбителів, не мав ані прав, ані навиків керувати транспортним засобом категорії „B”. З огляду на те, що хоч мої ідейні мотиви опозиції на момент бажання вчитися вже зникли, але фінансові переконання все ще не дозволяли нашій молодій сім’ї інвестувати значних сум в практику водіння, було прийняте мудре соломонівське (чит. „хитре жидівське” 😉 ) рішення – „попросити тата, щоб навчив нас їздити на своїй машині”.

Тесть, будучи людиною по природі доброю і щирою, а по роботі начальником і „відвішувачем люлєй”, відвіз нас за село і дав по черзі поїздити вперед-назад-вліво-вправо, супроводжуючи навчання незмінними командирськими настановами і фірмовими „люлями”, на які Юля реагувала вже звикло, а мої переконання про власні здатності керувати автомобілем зазнали значної корекції. Додам до цього ще й незмінне бажання показати тестю, що „зять, теж не з г… зліплений, хоч і працює якимось там програмістом” і в результаті отримаємо закономірний результат – відламана мною ручка коробки передач і, як виявилося пізніше, загублений ремінь генератора. Спасло мене тоді від сорому на все село лиш те, що зламалася ручка в той момент, коли вже була включена перша передача – а, отже, нам пощастило тріумфально повертатися до села всього лиш на стомленому коні(тобто сунучись на першій передачі), а не пхаючи коня ззаду.

Запасний ремінь генератора знайшовся в гаражі, а ручку КПП замінили короткою металевоюВАЗ 21043'89 зимою трубкою, яка, з огляду на свою „модерність”, ніяк не могла прижитися серед класичного ВАЗівського інтер’єру. Тому довелося мені опановувати новий „п’яний” стиль в мистецтві перемикання передач, коли ручка вільно крутиться у всі боки і норовить лишися в руках, а передачі вмикаються супроти, а не завдяки ручці. Тесть вже на той момент повернувся до Москви, а Юля не виявляла особливого ентузіазму у вивченні нового стилю, тому довелося самому якось призвичаюватися. Я ще попрактивувся трохи на подвір’ї (про що тепер нагадує вигнута пластмасова частина бамперу, відбита фаркопом плитка з ганку і завалений стовп огорожі), поїздив по сільських безлюдних і безасфальтових трасах, а далі і сам поїхав у відрядження до Кракова. Але в голові вже поселилися думки про радість руху, яку отримуєш керуючи автомобілем, про комфорт від того що ні дощ, ні ями, ні круті підйоми тобі не страшні, про можливість подорожей на значні відстані, про витрати на обслуговування, про ремонти, про ризики аварій і тд.

Всі ці сумніви, солодкі спогади і роздуми тільки ще більше вкорінилися в голові після поїздок винайманими автівками по Турції.

ВАЗ 21043'89 зимоюТому одразу після остаточного свого повернення з Польщі(про що буде окрема розповідь), я продовжив опановувати мистецтво авторуху. Тут саме повернувся з заробітків в Нью-Йорку менший брат Юлі, Володька, який зремонтував ручку КПП, зробив ходову, поставив „усілок” з колонками від музичного центру, почепив освіжувач повітря на зеркало заднього виду і заходився „возитися” на машині по дівках та „кавалєрках”. Час від часу він брався мене вчити їздити по нічних львівських дорогах, розказуючи про те, як мала би їхати „нормальна машина” і про свої наміри купити іномарку. Можливо від тих образливих для автомобіля слів, а можливо через мою манеру їзди, ВАЗ 21043’89 постійно підкидав нові сюрпризи – то пропадала зарядка акумулятора (підтягнули ремінь генератора), то переставали світитися фари (замінили запобіжники), то спускало колесо (докачали), то дубіла і переставала працювати педаль гальм (долили гальмівної рідини і прокачали всю систему), то накрився стартер (купили вночі в якогось вояки і поставили б\в від „копійки”), то товкло якесь з коліс (зробили ходову), і так без перестанку. Врешті-решт, Володька вмовив тата купити йому людську машину, а я вмовив Володьку віддати мені техпаспорт і ключі від „жигуля” 🙂

Далі буде…

Тут можна подивитися фотозвіт з автоподорожі околицями Старого Роздолу.

Advertisements

2 thoughts on “„Укрощение строптивого”, або я і ВАЗ 21043’89 ч.1

  1. з цікавістю прочитав і 1 і 2 частини “укрощеній”

    зараз маю подібну ситуацію, укрощаю ВАЗ 21063, цікавих моментів теж вистачає, так що треба певно теж написати захопливий звіт))

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s