Вечірні подорожі до країни веломрій

Давно планував розповісти про особливе місце, куди я час від часу вибираюся на веломандрівки вже другий рік поспіль. Свого часу це місце стало для мене цілющим бальзамом, який дещо втамував тугу, що поселилася в серці після дивовижних краєвидів Польщі.

Читати далі

Повезло :)

Одне з озер ВерещиціПоки вчора у Львові бушувала стихія і автомобілі приміряли роль амфібій ми з Даринкою каталися на ровері та плюскалися в одному з озер Верещиці. Гроза йшла з двох боків – спочатку блискавки лупили зі сторони Новояворівська, а потім з боку Львова. А просто над Верещицею було спокійно і навіть сонячно час від часу, коли промені вечірнього сонця пробивалися через грозові хмари(еххх, коли ж мій фотік поремонтують :(). Вода в озері була просто суперова – як парне молоко зверху і при березі, де її за день прогріває сонечко, і прохолодна на дні та ближче до середини озера, де б’ють джерела і тече річка Верещиця. Хлюпалися ми всього лиш з півгодини – хоч я і обіцяв Даринці, що скоро буде теплий літній дощик і ми будемо купатися під нього, але поки ми доїхали до озера Даринка встигла намерзнутися на кріселку(я їхав з середньою швидкістю ~15-18км/год + останні 2-3 км дороги пролягали через темний ліс). Тому в воді до останнього хлюпався я сам, а Даринка трохи поплававши на кругу всілася на березі тлумити канапки і годувати ними якогось бродячого песика. Пометикувавши на охолоджені голови, що після такої “офігенської” купелі мокнути під дощем вже немає особливого сенсу, ми вирішили повертатися до Львова – тим більше що темно-сині хмари з того боку все більше насувалися на нас. 8 км зворотнього шляху до машини ми встигли проїхати якраз перед початком грози в Івано-Франковому та Страдчі – люблю їхати коли попереду періщить дощ і гатять блискавки, а в дзеркалах заднього виду золотиться захід сонця. Повезло, що називається 🙂