Вечірні подорожі до країни веломрій


Давно планував розповісти про особливе місце, куди я час від часу вибираюся на веломандрівки вже другий рік поспіль. Свого часу це місце стало для мене цілющим бальзамом, який дещо втамував тугу, що поселилася в серці після дивовижних краєвидів Польщі.

Розчарувавшись в львівських велобуднях (крива бруківка і недобитки асфальту, загазовані і переповнені вулиці, хаотичний і скаженний транспортний потік, недоглянуті парки і поволі вмираючі цікавинки колись шляхетного, а тепер всього лиш пост-“сов’єцького” міста), я почав шукати місце для відпочинку тіла та душі за межами Львова. Згідно з картою, Новояворівський заповідник є найближчим до міста місцем(~25км), до якого ще не дісталися загребущі рученята будівельних бариг і їхні незмінні супутники – купи будівельного та побутового сміття. Отож, коли я вперше вирушив через ліс в напрямку на Верещицю з Івано-Франкового я був настільки зачарований красою навколишніх пейзажів, що посмішка (чи скоріше “блаженна либа”) не зходила з мого писку протягом тих 30 км і 3 годин, які я провів на першому маршруті.

Маршрутів сюди можна скласти безліч – я наразі нарахував 5 різних асфальтованих (!) в’їздів в заповідник зі сторони Львова. А скільки ж ще стежок і лісових грунтівок навкруги. До речі про дороги – асфальт тут в ідеальному стані, завдяки одразу декільком факторам:

1)поліцейські навчальні корпуси в Верещиці;

2)військові об’єкти в Старичах;

3)Новояворівський військовий полігон, що межує з заповідником;

4)санаторій сухопутніх військ “Майдан” (давно закритий, але дорога збереглася ідеально).

Грунтівки тут взагалі вибиваються з загальнольвівської ситуації – вони тут піщано-глиняні, відповідно для любителів порсатися в багні не підходять 🙂 Зате для велосипедистів це просто рай – яка б не була злива перед, після чи під час поїздки(минулого року я попав в серпневу грозу вночі, тому це твердження перевірене особисто ;)) – проїхати можна буде завжди (плюс неглибокі калюжі з пологими краями – “ляпота” для тих, хто любить проїхатись в “бризках шампанського” :)).

Через весь район протікає річка Верещиця, з якої наповнюється цілий каскад риболовних ставів. Тому ці місця добре знають рибалки, яких тут можна побачити в будь-яку пору року і годину доби (багато з них лишається навіть на нічну ловлю). Від такого сусідства велопривабливість місцини тільки виграє – риболовля справа спокійна і не деструктивна для оточуючого середовища. А деколи (ближче до півночі) дуже заспокійливим є усвідомлення того факту, що десь недалеко є люди.

Минулого літа та восени я провів тут кільканадцять вечорів та декілька днів. Їздив здебільшого сам, або з Даринкою. З Юлею приїжджав тільки один раз на машині, оскільки в неї ще не було ровера. Цього ж року сезон ми з Даринкою відкрили (і одразу прикрили майже на місяць) вже в березні – але далі Лелехівки справа не пішла – в лісі лежав сніг, а рулити на ровері по ньому практично неможливо (особливо коли позаду прикріплене кріселко з Даринкою :)). Потім в квітні ми вже в повному складі (як тільки приїхав Kettler Julia) спробували штурмувати мокрий сніг і залишки льоду на маршруті, але далі санаторію Майдан не заїхали – є в Верещиці місця, де сонце просто не може пробитися через густі крони дерев і сніг лежить щонайменше до середини квітня. Потім були невеличкі подорожі в травні та червні, але через холоднечу і постійні дощі ці вилазки були швидше ковтками свіжого повітря чим цікавими пригодами, про які можна розповісти читачам.

І ось, накінець, я вибрався в поїздку, про яку мріяв ще з початку сезону. Нашвидкоруч зібравши рюкзак (2 канапки, 1.5л негазованої води, 200 грам цукерок, насос, ремкомплект на всі випадки життя, ліхтарі, фотік (ура, вернувся з ремонту!!!), спортивні штани(від комарів), футболка на довгий рукав (на пізню ніч обіцяли 16 градусів тепла), телефон, навушники, кепка і човен на пульті, який на День Народження Даринки подарував тесть) і, перекусивши вдома, я вирушив назустріч променям сідаючого сонця. В 21:00 я був в точці виїзду з Івано-Франкового. 5 км до Лелехівки пролетіли швидко і ось я вже на території заповідника ганяю човном по практично дзеркальній поверхі ставка. Налякав трохи качок(одну майже догнав, але вона вчасно злетіла %)), погодував комарів, стоптав одну канапку і рвонув далі на Верещицю, де не  зміг встояти від спокуси шубоснути голяка в практично кімнатної температури воду. На жаль довго плюскатися мені не випадало – сонце швидко ховалося за обрій, а в мене попереду ще переїзд через лісові хащі у напрямку полігону.

Кілька фотографій “бомбезного” вечірнього неба, ровера на фоні озера, вечірньої Верещиці і молочного туману – це останнє, що я встигаю сфотографувати перед тим, як ліс накриває темрява. І ось тут виявилося, що свій супер-пупер ліхтар, який я купував спеціально для таких оказій з собою я не взяв 🙂  Але все що не робиться – завжди на краще, тому я особливо не переймався (ніч обіцяла бути безхмарна і дуже зоряна, плюс я ще мав свій старий запасний ліхтарик Author) і продовжив шлях напряму на полігон. Ліс в безвітряну погоду просто вражає тишею, єдині звуки – це гул покришок і свист вітра в вухах. Підйом на горб, спуск в  стіну туману, знову підйом, аж раптом – що це таке поміж дерев? Різко гальмую, і майже зістрибую з ровера – УРА!!! ВОНИ ПОВЕРНУЛИСЯ!!! Найбільше з чудес літнього лісу – маленькі зеленувато-срібні цяточки, що в повній тиші виконують свій містичний танок – то гаснучи, то спалахуючи кожен раз в іншому місці. Світлячки, чий танок я вперше побачив рік тому на іншому маршруті Верещиці, повернулися! Фотографувати їх – марна справа (принаймі з моїми навиками і технікою), але от ловити і бігати за ними серед лісових хащ – про такий подарунок Верещиці я навіть і мріяти на смів. Спіймав я, правда, тільки двох – вони дуже хитро “вимикаються” якраз в той момент, коли ти вже майже їх тримаєш в руці 🙂

Марно й говорити, що решту 8 км через ліс я подолав в їхньому приємному товаристві – як все таки добре, що я забув ліхтар 🙂 Потім вони мені зустрічалися і в полях, через які пролягає дорога на полігоні, але не в таких кількостях і дуже рідко. Щоб мені не було сумно виїжджати з лісу до мене приєдналися дві ластівки (напевно ластівки, хоча в темноті я їх добре розгледіти не зміг) і ми разом ганялися наввипередки майже 2 км до повороту на бліндажі. Дорога йшла донизу, тому я зміг розігнатися до швидкості понад 40км/год і подекуди випереджував їх, але більшість часу ластівки стімко неслися попереду на відстані витягнутої руки.

Наступні 20км шляху були теж не менш дивовижними – уявіть собі довгу-довгу дорогу, таку як показують в американських фільмах. Жодних стовпів та ліній електропередач – просто пряма дорога, яка то пінає вниз, то рвучко скаче догори. Асфальтне покриття в ідеальному стані – тому що іздять по ньому дуже рідко (щоб сюди попасти на машині треба якось пройти КПП, які стоять зі всіх під’їздів). Якщо машина й проїжджає (найчастіше я бачив тут машину 1 раз на 2 години), то виглядає це так : спочатку з’являється точка на обрії, за 10-15 хвилин можна почути гул мотору і ще за 2-3 хвилини машина проноситься повз вас, віддаляючись ще близько 15 хвилин аж поки не перетвориться на червону точку і зовсім не зникне з поля зору.

По дорозі в полі можна побачити знаки з написами українською і англійською мовами (це напевно тому, що на полігоні проводяться й міжнародні стрільбища) – Бліндаж, Рубіж №1, Рубіж №4 і так далі. Але найцікавіше, що чекає сміливих, які все таки продовжать подорож після таких знаків (особливо після таблички “Увага! Ведуться підривні роботи!”) ;), це залишки старої церкви на місці, де колись було село Вишенька (5000 населення, повністю депортоване перед Другою Світовою Війною). Церкву освячував А.Шептицький, а зруйновано її було авіаударами в 1940 році. Вночі без основного ліхтаря я чесно кажучи не наважився заходити до неї, тому  ця фотографія на фоні зоряного неба це все, що встиг сфотографувати перед тим, як остаточно “сіли” батарейки в фотоапараті. (Наступного дня я повернувся сюди з Юлею майже на годину раніше і гарно все оглянув. Руїни в досить гарному стані – побита цегла поскладувана по кутках, нависаючих аварійних елементів теж нема. Попри те, що місце ідеальне для гніздіння пташок – їх тут чомусь теж нема. Дивина.)

Але час рухатися далі, тому обережно позадкувавши від темного силуету церкви до ровера, я продовжив подорож. Ще декілька кілометрів гарної дороги підгору – і вказівник вказує, що ми на висоті 393.6 метра над рівнем моря, на великому бліндажі Нємє-якось-там. Це така здоровенна (і пуста) хата з скляними вікнами – командний пункт, який має ще й підвальні приміщення. Хотів зайти подивитися ближче, але мене зупинив тихий проте досить агресивний гаркіт – зверху на сходах з’явився здоровенний чорний собацюра. Довелося поділитися з ним залишками від канапки і їхати собі від гріха подалі. Зате з цієї точки вже видно вогні цивілізації – Немирів, Магерів та (напевно) Вербляни тихо поблимують в дзвінкій вечірній тиші.

Дорога далі вже не така приємна – принаймі без ліхтаря. Часто-густо попадаються ями, тому їзда приносить небагато задоволення. Але після останнього КПП лишаються тільки 15 кілометрів до Івано-Франкового, причому з великого горба, тому я особливо не журився.  Дорога пролягає по хребті горба + з двох боків вкутується туманом з ярів. Жовтий ріжок місяця, який з’явився на небі десь близько першої ночі давав достатньо світла, щоб спуск пройшов безпроблемно. Ну а далі все просто – Дубровиця(довелося тут переодягтися, бо туман в долині був дуууже холодний), Лозино, декілька останніх підйомів в лісі перед Івано-Франковим і все. Кінець подорожі 🙂

Карта маршруту55 кілометрів, 4 години (чистої їзди, якщо ж враховувати купання, забавки з човном на пульті, фотографування краєвидів і милування світлячками, то виходить більше 5 годин). Вже коли вертався додому, машину зупинили поліцаї (в 2.30 ночі!) – і так з надією запиталися (після того, як перевірили, що всі документи в порядку і в багажнику ровер, а не труп чи наркотики :)) – “може ви пили”? Проте мій “свіжий” подих розвіяв останні сумніви і ми мирно розпрощалися 😉

Підсумовуючи. Місце – “супер ульотне”, правда краще все ж таки їхати сюди раніше. Наступного дня ми поїхали разом з Юлею в 20:00, то встигли і косуль побачити, які бігли наввипередки з нами (спочатку одна по правому боці, потім дві по лівому), і церкву пофотографувати і краєвидами насолодитися. Світлячків правда вже було дещо менше, та й проїхали ми всього 44 км (маршрут був скорочений), але все одно було класно.

Коротенький фотозвіт з двох днів катання.

П.С.Насправді про Верещицю і околиці можна написати дуже багато – маршрутів безліч, як я вже казав. Середня довжина ~15-30км, цілком достатня для того, щоб насолодитися чистим лісовим повітрям(ліс в основному сосновий, рідше мішаний), гарними дорогами і неймовірними краєвидами. Особливо класно тут вночі – коли світий повний місяць, то все видно не гірше ніж вдень + навіть можна побачити місячні стожари в нічному тумані. А купатися в нічному паруючому озері, коли над ним висить місяць – це взагалі неймовірна штука. To be continued, коротше кажучи, бо хвороба Верещицею – це надовго 🙂

Advertisements

3 thoughts on “Вечірні подорожі до країни веломрій

    • дякую 😉
      а про Львів це насправді ще практично нічого поганого – тільки осад відчуттів і вражень, які з’являються після катання містом. Загалом, я спробував пояснити чому я шукав такої місцини для велокатання – тому що після Польщі, де я намотав під 6 тис.км. околицями Кракова, Лодзі, Вроцлава та Варшави (все ніяк руки не дійдуть описати ті поїздки), в душі поселилася “туга за цивілізацією”, якої в нас на жаль ще дуже довго не буде. Парадоксально, але факт – пошуки цієї цивілізації в Україні якраз і завели мене в ліси 🙂

  1. Пінгбек: Річна статистика автолюбителя – ч.4 « Bike Traveller’s Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s