Автоподорожі у Криму 2009


Оскільки EU цього року до українців ближчим не став (треба їм і стан банківського рахунку подавати, і бронювання готелю на весь час перебування, і в консульстві напружуватися + ризикувати передоплатою за готель, якщо візу не відкриють, чи з баригами зв’язуватися щоб швидко зробити візу і тд, і тп), то ми з Юлею вирішили, що якось трохи зажирно буде нашим західним братам (?) платити за можливість підтримати їхню ж туристичну галузь. З турками теж якось не склалося – на готель, який ми планували “ранньо зарезервувати” (тобто оплатити повну вартість путівки за 2 місяці до самої поїздки), турагент не зміг виставити заявку, бо сам же щось наплутав з термінами резервування – і, відповідно, лишився без замовлення взагалі (ну бо що ж це за ринок послуг такий, де клієнт повинен оплачувати помилки турагента, або погоджуватися на гірші варіанти за ті ж самі гроші?). Хорватії і чорногорії всякі теж відпали, бо машиною до них пиляти довгенько, плюс геморой з транзитними візами (плюс мені ще колеса літні треба було б докупити тоді на одну вісь однакові), а літаком на трьох виходить сума, яка наближається до вартості проживання. Поїздка до тестя в Москву машиною теж відпала, по причині того, що літом хочеться більше водних забав і “розслабону”, чим спеки і скаженного ритму мегаполісу.

Тому, уважно розглянувши і прорахувавши всі варіанти, ми з Юлею вирішили не зраджувати цьогорічній традиції відпочинку на українських теренах і поїхати машиною в Крим. Тим більше, що ніхто з нас ніколи там ще не був, а навіяна розповідями знайомих і пресою думка про те, що там відпочивається паскудно і дорого принаймі мусила бути перевірено особисто 🙂

Отже, перше питання – куди їхати? Мушу зізнатися, що я навіть не перевіряв ціни на готелі і санаторії цього року (я ще позаминулого запам’ятав, що вони досить недешеві), тому що знайомий порадив гарний та бюджетний варіант проживання в приватній халупці в селі Симеїз, що знаходиться між Ялтою та Севастополем, відносно недалеко до найпівденнішої точки України – мису Сарич. Ціна за ніч 75 грн з особи (минулого року на Світязі ми платили по 40 грн, тому ціна як на мене просто супер). Даринку не враховували. Кімнатка на три ліжка, вигоди і душ на вулиці (в двох екземплярах, так що черг не було), кухня і холодильник спільні з рештою відпочиваючих, “їдальня” на відкритому повітрі, і 9 відпочиваючих не рахуючи нас. П’ятеро чемних і негаласливих хлопців з Донецька і сім’я з Донецької області, в яких була маленька дівчинка Полінка (Даринці було з ким бавитися). Машину ставив під хатою, оскільки сім’я Полінки приїхала першою і зайняла гараж. До моря треба було спускатися через весь Симеїз (десь біля 1 км), і це могло б стати суттєвим мінусом, але про це  – далі. Хазяйка виявилася дуже приємною бабусею, працює лікарем в одному з санаторіїв. Територію утримує в ідеальному порядку, ненав’язлива і не барига за складом характеру. Хоча, чесно кажучи, за весь відпочинок ми антиукраїнських кримських бариг і хапуг так і не побачили. Зате побачили купу дебілкуватих плакатів від всяких богословських, партій родін і попів на провокаційні теми. Що наводить на думку по штучний характер специфічного іміджу Криму.

Маршрут пролягав через Луцьк, оскільки з нами ще їхала моя мама (спеціальний тактичний хід, щоб менше заморочуватися готуванням їжі і наглядом за Даринкою на пляжі :)) Всього ж за 10 днів ми накатали 3.5 тисячі кілометрів, спаливши 226 літрів дизелю. Розхід виходить великуватий, але на це є об’єктивні причини  – крім кондиціонера, який був постійно включений, на розхід вплинули також кримські маршрути, де рухатися вище 3-ї передачі подекуди просто неможливо. Дорогу туди й назад я розбив на два дні, щоб їхати без поспіху і зайвих навантажень. Це також дозволило нам по дорозі туди відвідати уманський дендропарк Софіївка, а по дорозі назад побувати в печері Мармуровій, що знаходиться недалеко від Сімферополя. Але про це – нижче.

Їжу ми готували самостійно (вірніше Юля з мамою готували, а я тільки мив посуд :)). Більшість продуктів закупили ще у Львові, фрукти і овочі брали біля Херсону (3 великих кавуни, 2 дині та два кілограми персиків закінчилися акурат перед від’їздом) а дещо прямо на місці (ціни на помідори/солодку цибулю/огірки не настільки вже й вищі). Воду(3 блоки по 1.5л*6 пляшок негазованої та слабогазованої + 2 бутля по 5л літрів для готування їжі), соки (2 блоки по 200мл * 12 упаковок для Даринки +2 блоки по 1л*4 упаковки + 1 блок по 1.5л*4 упаковки) та пиво (1 блок по 0,5л*4 + 2 пляшки по 0.5л) теж брали з собою. По дорозі туди (в Миколаєві) й назад (перед Сімферополем) обідали в цікавих ресторанчиках для більшого занурення в місцевий колорит 🙂

Структура витрат

Загальна сума витрат склала 6210 грн + десь 600 грн, які витратила мама на всілякі сувеніри. Структура витрат має такий вигляд :

-1500 ->Проживання
-952 ->Їжа
-1268,5 ->Дизель
-894 ->Екскурсії
-205 ->Забави
-672 ->Сувеніри
-316 ->Речі
-369,5 ->Кафе/перекуски
-33 ->Інше

Поради для тих, хто хоче зекономити. Під час екскурсій – паркуйте машину не одразу біля об’єкту, який вас цікавить (екскурсія, музей і тд), а трішки далі. Не оплачуйте парковшику нічого, якщо він пробує взяти з вас гроші за стоянку під знаком “Р без копійок” – це означає, що він там з власної ініціативи, а стоянка насправді безкоштовна. Дизель на кримському півострові дорожчий в середньому на 30 коп/літр і до того ж дуже паскудний (особисто я ніколи більше не буду заправлятися на Лукойлі – обороти на холостому ході скакали в діапазоні від 800 до 1200, на трасі машина один раз просто заглохла і почала мигати лампочка свічок попереднього прогріву, ривки під час руху на сталих оборотах і тд), тому заправлятися краще на материку і на перевірених ВОГ чи ОККО. Закуплялися ми в Metro (respect, до речі їм за те, що в сімферопілььському магазині все українською і ціни такі ж як у нас), дрібніші закупи (хліб, овочі) робили на місці. Відносно вина з заводу Массандра – тут теж вважайте – фірмовий магазин знаходиться одразу біля прохідної заводу, а той будиночок вище по дорозі, куди возять туристів і де зупиняються автобуси – він називається Торговий Дім Массандра і насправді це звичайний ПП, в якого ціни дещо дорожчі від заводу.

Ну от, з загальними питаннями ніби закінчили, тому переходимо до детальнішого опису кожного дня нашої подорожі.

День 1. Виїзд з Луцька в 7.05 ранку. Маршрут пролягав через Рівне, Житомир, Вінницю, Умань, Миколаїв. Всього проїхали 800 км і через центри всіх цих міст (як виявилося по дорозі назад, швидше вийде проїхати через центр Рівного, бо на об’їздну активно ремонтують). В Умані потусувалися в дендропарку Софіївка, а в Миколаєві повечеряли в піццерії. Палатку ставили вже по 23 годині в полі під Миколаєвом. Виспалися так собі, бо поставили палатку занадто близько до траси, тому цілу ніч повз нас чигали машини. А під ранок ще й якийсь бус зупинився поспати і з включеним двигуном (заради пічки напевно) диркотів над вухом.

День 2. Близько 6-тої ранку спробували заїхати в миколаївське Метро, але воно працює з 7 години, тому вирушили далі. Херсон(крутилися по місту близько 1,5 годин, шукаючи якийсь продуктовий магазин, в результаті попали на привокзальний базарчик і поїхали далі), Красноперекопськ, Сімферополь. В Сімферополі теж поблудили аж поки не виїхали на трасу до Бахчисарая. Взагалі кажучи, до Симеїзу нам було б швидше їхати через Ялту, але я вирішив спробувати альтернативний маршрут через Бахчисарай, бо на карті видно було, що дорога буде пролягати через гори і буде дуже багато серпантинів. Так і виявилося пізніше – ми проїхалися попри Великий Каньйон Криму, біля водоспаду Учан-Су, недалеко від обсерваторії на Ай-Петрі і по Бахчисарайському шосе звідки відкриваєтсья офігенський вид на Ялту і узбережжя. Довжина підйому по серпантинах склала ~16км, а спуску ~30, що досить сильно “вимотує” фізично. Звідси і підвищений розхід пального – вгору їхати доводилося не вище 3-ї передачі, в основному на 2-гій. Так само і донизу. Зате дороги в Криму просто казка – стан ніби вчора проклали, ні вибоїн, ні горбів – хіба дещо вузькуваті, але процес розминання з зустрічними машинами насправді не обтяжливий. А Шосе від Сімферополя до Ялти чи від Ялти до Севастополя – це взагалі просто мрія автолюбителів. Отже, до 18 години дісталися до місця дислокації. Поселилися, розклалися і гайда пішком на пляж Симеїзу. І тут на нас чекало жорстоке розчарування – пляж мало того, що дуже маленький, так він ще й загаджений “по самі чебуреки”. І це незважаючи на декілька “крутих” (за місцевими мірками) дискотек і барів. Сміття звалене просто на сходи, сморід екскрементів, використані тампони в морі і купи людей навіть в такий пізній час (ми дісталися туди близько 20 години). І над усім цим лунає чийсь недолугий караоке-спів шансону. Дорога назад до хати ще більше засмучує мене – дертися 1км під гору з втомленою Даринкоб на плечах якось зовсім не моє бачення відпочинку. З такими першими враженнями і рішучим планом по їх подоланню вкладаємося спати.

День 3. О 6-тій ранку, поки всі сплять, я виїжджаю в напрямку Ялти у пошуках нормального і незагадженого пляжу. Круті та вузькі спуски Алупки/Гаспри та Ялти вперто ведуть мене до зневіри в ідеї гарного і спокійного відпочинку. Тому розвертаюся і їду на Севастополь – і в першому ж селі знаходжу класну місцину для відпочинку – село Кацівелі, пляж під здоровенним радіотелескопом. Народу небагато, поставити машину в тіньок не проблема, пляж з дрібної гальки + присутні валуни, на яких або між якими можна вдало розташуватися, недалеко аквапарк, офігенський вигляд на гори Кішка, Діва та Лебедине Крило в Симеїзі. Пляж прибирають працівники декількох невеличких барів, в яких можна відносно недорого пообідати (25 грн за перше і друге без компоту). І найголовніше – на цей пляж менше 5 хвилин їхати від нашої хати через Симеїз – не треба навіть потикатися на шосе. Вертаюся додому, забираю своїх дівчат і ми цілий день тусуємося собі на пляжі. Трохи пооддаль в морі виявляється океанографічна платформа для вивчення морських штормів та течій, а зовсім недалеко від нас з води стовбичать три бочки, які напевно використовувалися(використовуються?) для дослідів на людях 🙂 В другій половині дня я йду далі по дикому узбережжю і виявляю місце де тусуються нечисленні нудисти 😉 а також класні рифи, де можна поплавати з маскою і попірнати за всілякими крабами чи морськими кониками. Знаходжу також причал, де ночують скутери і банани – менше 3-х хвилин ходу від нас. Ціна за трьох на дивані (такий підвид банану) – 100грн за 15 хвилин. Досить недорого, якщо брати до уваги, що в турків тільки за одного хочуть в районі 30-40усд. Правда покататися на таких штуках нам так і не довелося, але то не страшно. Вввечері, щоб не сидіти вдома їдемо всі разом в Ялту. Ціль візиту – парк Массандра, але по дорозі зупиняємося в центрі, щоб я і Даринка могли погоцати собі на гірках (Юля і мама на дорослих гірках боялися, а на дитячі їх не впускали :)) Ціни ненабагато дорожчі за такі ж забави на материку – карусель, де мене крутило догори ногами і кидало з висоти 9-го поверху, коштувала 50 грн, а дитячі батут + гірки коштували 35 разом. Парк ми зі скрипом знайшли пізніше і навіть дісталися до пляжу, але оскільки вже було досить пізно, я встиг лиш зробити декілька кадрів нічної Ялти і ми повернулися додому.

День 4. Знову о 6-тій ранку мені не спалося. На цей раз ми з Юлею вирішили скочити до Сімферополя (але вже через Ялту, а не через гори :)), що купити в Метро водний матрац і дещо з їжі. Повернулися ми десь близько 10, але оскільки погода була пасмурна, то ми вирішили з’їздити на канатну дорогу до Ай-Петрі. Сама канатка розташована в Місхорі, за парковку біля неї хочуть 40 грн, а підйом в одну сторону коштує 50 гривень з людини. Плюс їхати треба буде в вагончику,  де напхається ще близько 20 людей. Прикинувши собі добре калькулятором, ми вирішили відмовитися від такого фану (тим більше, що ми недалеко від того Ай-петрі і так проїжджали), тому я забрав гроші за паркову (10 грн правда довелося лишити хлопцям на згадку :)) і ми поїхали собі далі – до Алупкінського палацу, знаного також як палац Воронцова. Прямо перед в’їздом в парк, що прилягає до палацу стоянка платна, але метрів 200 догори – ні, хоча хлопці в камізельках тут теж тусуються. Нам повезло, що коли ми паркувалися, їх поблизу не було, а отже і збирати гроші за парковку на безкоштовній стоянці їм не було з кого 🙂 Погуляли собі парком, полапали гарних і дещо сонних метеликів, сходили на екскурсію в палац (40грн “з носа”, але це дійсно того варте – особливо з такою артистичною дівчиною-гідом, яка попалася нам). На екскурсії було весело бо з нами тусувалися люди двох видів : перші зверталися до своїх непосидючих діток “сонечко, не ходи туди/не чіпай того“, а другі виключно “ти шьто дзєбіл/тупой нє трогай нічєво/нє хаді туда“. Ще на вході в палац я купив класну книженцію про Крим і його принади, в якій була детальна карта-схема палацу і парку довкола, тому до вечора ми займалися дослідженням всіх позначених місцинок. По дорозі сфоткалися з класною мавпочкою Джоніком, що винесло нам 40грн за 8 фоток(на наш фотік), але фотки вийшли смішні + Даринці той Джонік дуже сподобався (особливо коли заліз мені на голову :)).

День 5. По дорозі на пляж легенько не розминулися з Пассатом. Добре, що швидкість була невисока, тому ми тільки потерлися з ним передками – йому трішечки здерся хром на дверній накладці, мені додалося дві риски на бампері під фарою. Роз’їхалися швидко, оскільки вина явно була спільна – я гнав вниз, а він догори(ще й по середині дороги в закритому повороті).  Далі весь день загаряли і купалися на нашому місця біля радіотелескопу. Надувний матрас виявився дуже прикольною штукою, одна з основних його фіч – це можливість позасмагати далеко від берега, час від часу обхлюпуючись водою. До того ж Даринці та Юлі дуже сподобалося на ньому втікати від мене на акулі 🙂 А ще можна було схилити з нього голову в масці і дивитися на підводне царство. Витрати цього дня обмежилися виключно морозивом на пляжі (знову ж таки, відносно недорого – 4 грн за Ласунку(березовий сік з полуничним джемом) або 3 грн за “стаканчик”)Також того дня я просунувся далі в дослідженні дикого побережжя за телескопом і виявив діючий маяк гідрометеослужби, за допомогою якого визначають рівень моря. Також знайшов класні місце щоб попірнати з маскою – біля здорової скелі, на якій колись була лебідка, що дозволяла вантажити всякі девайси на океанографічну платформу. Скелю з землею з’єднував металевий міст, який зараз впав в воді і досить мальовничо обростає водорослями. Ввечері, оскільки “дєлать било нєчєво” поїхали покататися довколишніми селами.  В Береговому вишкрябалися на мис Іфігенія(120м висотою), з якого дуже класно видно узбережжя і санаторій Кастрополь. Знайшли класний пляж одразу біля санаторію “Зорі України”, але спуск до нього займав трохи часу (хоч і пролягав крізь виноградні плантації), тому вирішили, що й надалі будемо тусуватися на пляжі в Кацівелі. Вночі ще трохи поїздив і пофотографував нічні пейзажі Симеїзу і довколишніх сіл.

День 6. Вичитавши в путівнику про ялтинський зоопарк та парк “Поляна сказок” вирішили з самого ранку тусувати туди. Рішення було правильним, оскільки й так після 11 години ранку на небі з’явилися хмари, а ми собі весь цей час провели розглядаючи кумедних звірят. За вхід в зоопарк просять 50 грн з дорослих, 25 грн з дітей. Багато звірів, статуй динозаврів, мальовничих пейзажів. Стоянка безкоштовна. Дещо дешевші ціни на акваріум, але ми вирішили туди не йти.  В зоопарку побачили як годують левенят, нареготалися з відображень в кривих дзеркалах, Даринка поганяла павича, за що пізніше дістала від пелікана 🙂 Потім Юля з Даринкою пішли в “Поляну сказок”(причому досить вдало – там якраз почався виступ), а ми з мамою тим часом потусувалися собі біля сувенірних магазинчиків і вирішили, що наступне місцем, куди ми поїдемо (хмари нікуди не поділися, тому на море можна було не спішитися), мусить бути Лівадійський палац. Дочекалися Даринку з Юлею і гайда туди. Місце безкоштовної стоянки тут знайти можна теж без проблем. Оскільки зовнішній вигляд палацу нам не дуже сподобався, то на екскурсію всередину пішла тільки мама, а ми з Юлею та Даринкою тим часом згаявши трохи грошей та часу на музей мініатюр (15грн з дорослого, десь під 30 різних мініатюр типу підкованої блохи, статуї в вушці голки і тд), вирішили пройтися Сонячною Стежкою, яка веде до Ластівчиного Гнізда. Щоправда довжина стежки становить ~6км від Лівадійського палацу з постійними перепадами висот, тому пройшовши ~2км, ми вирішили вертатися і якраз вчасно, бо почався теплий літній дощ. Під дощем ми дісталися машини і поїхали до Ластівчиного гнізда нормальною дорогою. Стоянка просто біля спуску коштує 20грн, але знову ж таки – метрів сто від спуску можна запаркуватися безкоштовно. Спуск до замку пи подолали тільки наполовину, оскільки топати було ще ого-го, а площа перед замком була переповнена людьми, що було явно не тим бонусом, заради якого треба було надриватися 🙂 Тому, обмежившись тільки фотками замку і яхт, які до нього причалювали, ми вирушили додому. По дорозі заскочили на гору Кішка, оскільки в путівнику я вичитав, що там було знайдено рештки якогось древнього поселення. Рештки там такі собі (принаймі точно не варті того, щоб платити заради них 8 грн з дорослого на вході), але вигляд на Симеїз та Кацівелі там просто захоплюючий. Пізніше вночі я повернувся сюди для того, щоб нафоткати місячних краєвидів – вночі вхід сюди не заборонений і безкоштовний. Треба тільки ходити дуже обережно, щоб не звалитися вниз.

День 7. Першу половину дня провели на пляжі. А другу половину – сушилися вдома 🙂 Тому що попали під бомбезний дощ! Я саме відплив на матрасі далеко від берега, аж почалася злива. Це просто щось неймовірне – пряма стіна дощу лупить що є сили теплою водою. Куди не глянь – тільки рівна поверхня моря, по якій періщать краплини, підскакуючи від удару подекуди вище чим на 30 см. Насолодившись такою красою, я поплив у напрямку берега, щоб зробити декілька фоток. Те, що вийшло навіть на половину не відображає краси того моменту. Дощ не припинявся, тому вщент мокрі ми поїхали додому, де я ще навіть встиг помити машину користуючить тільки силою природи 🙂 Психоделічне видовище – я в сімейних трусах і з парасолею стоячи по кісточки в потоках дощової води, яка несеться по дорозі, протираю машину від дорожнього пилу і комах – міг спостерігати тільки хазяйчин пес Ральф ;). Але факт лишається фактом – користуючись лише ганчіркою і чистою дощовою водою, яка рясно лилася з неба, я повністю помив машину – вистачало лише на 20 секунд залишити ганчірку на капоті, щоб її вже можна було полоскати і викручувати.

День 8. Останній день на пляжі. Вже разом з Юлею ходили далі аж за маяк гідрометеослужби і знайшли там вихід на класний (але платний) пляж від санаторію в Кацівелі. Пляж проте досить великий, і платна тільки його прибрана від каменюк частина – так що там теж можна тусуватися при бажанні. Пірнали з маскою біля скель – в той день було дуже холодне море на дні, тому всі медузи тусувалися при березі в тепленькій воді – відчуття таке ніби заходиш в холодець. Ввечері поїхали на мис Сарич (виявляється там велике палаточне містечко + густі зарості ожини) та до Червоної скелі, на якій збудовано церкву Воскресіння Христового. Церква стоїть і справді на дуже незвичному і гарному місці і вигляд звідти просто суперовий. Так само як і вигляд на церкву з Фороса чи з будь-якої точки знизу. Після оглядин церкви ми поїхали вище – на перевал Байдарські ворота, але на скелю видертися нам так і не вдалося – було вже надто пізно. Тому ми проїхалися ще трішки вниз від перевалу, набрали там води з гірського джерела і повернулися додому збирати сумки.

День 9. Виїзд з помешкання в нас був запланований на другу половину дня, але оскільки ми намірилися заїхати в ялтинський дельфінарій Акваторія, то попрощатися з хазяйкою і нашими сусідами по відпочинку довелося вже о 8-мій ранку. О 9-тій ми купили квитки (80грн з особи, дитячих немає) на виставу об 11-тій і ще дві години витратили на водоспад Учан-су (ходили до нього тільки ми з Даринкою, бо в літній період води в ньому майже нема, тому мама і Юля зконцентрувалися на сувенірах) та на Срібну Бесідку (насправді вона біла, просто зимою в інії здалека здається срібною) звідки відкривається класний краєвид схилів та лісів. Об 11 ми повернулися на виставу в дельфінарії і переконалися, що ціна квитків тут на всі 100% заслужена – такого фану і чудасій ми ще не бачили. Корисна порада – не купуйте квитки vip-сектору, краще візьміть середній ряд одразу над ним – тоді вас не обхлюпають “артисти” (тюлень, морський лев, кити-білуги, дельфін) і зекономите собі 20 грн з особи. Зрештою можна з користю для бюджету брати навіть бокові ряди – шоу видно гарно звідусіль. Після вистави ми ще трохи потусувалися біля дитячих розваг – Даринка бігала по воді в спеціальній кулі, їздила водними машинками і пробувала банджі-стрибки на батуті. Наступна наша зупинка – завод Массандра, де Юля та мама накупляли вина в подарунок і собі, а далі – дорога на Сімферополь. Перед Сімферополем у нас були ще дві заплановані зупинки :

1)обід в придорожньому кафе “Лесная Сказка”(класичні 10% офіціантові тут автоматично включаються в рахунок, тому можете не комплексувати з приводу суми чайових), де я не втримався і зфоткався з реальними чуваками, а також вперше спробував бичачі яйця (класна штука – рекомендую);

2)печера Мармурова, що розташована на нижньому плато Чатир-Дагу. В печері завжди 9 градусів вище нуля, тому бажано мати теплі речі – інакше доведеться брати на прокат юзані всіма підряд куртки. Ми брали квитки на 50-хвилинну екскурсію по двох основних маршрутах і це винесло 30 грн з особи + 10 грн за фотографування. І знову нам пощастило з гідом, який досить цікаво і прикольно розказав нам про всякі дива, що трапляються тут. Якби був час, можна було б йти ще й на третій маршрут, але ми мусили продовжувати нашу подорож.

Далі майже без зупинок в напрямку Херсону. Зупинялися тільки щоб купити солодкої цибулі (22кг нам і 16 кг мамі), жовтого перцю (4кг) і диню, якою ми поснідали наступного ранку. Заночували ми в сосновому лісі на віддалі 300 метрів від траси і не доїжджаючи 20 км до Херсону.

День 10. Виїзд о 8 ранку. Херсон-Миколаїв-Умань-Вінниця-Житомир-Рівне-Луцьк-Львів. 1050км. По дорозі купили варених раків (щоб я собі нагадав, чому я їх не дуже люблю їсти :)), вареної кукурудзи і 5л запахнющої олії (по 10грн/літр). Завезли маму до Луцька, повечеряли і вже о 1-шій ночі були вдома у Львові.

Підсумовуючи, зазначу, що поїздка нам сподобалася – хоч сам шлях трохи виснажує (я від кондиціонера навіть трохи зашморгав носом), але воно того варте. Зрештою, якби ми не їхали машиною, то враження напевно були б не з кращих – не вдалося би так вдало потусуватися по екскурсіях і цікавих місцинах, довелося би ходити на брудний пляж Симеїзу, я б не зміг насолодитися катанням по крутих серпантинах і тд. Тому якщо ще колись поїдемо в Крим – то тільки машиною і за схожою схемою  (2 дні на дорогу, заїзди у всякі цікаві точки, ночівля в палатці або десь на кемпінгу). А загалом, не такий страшний той Крим, як його малюють 🙂 Сміття звичайно подекуди вистачає, але треба бути реалістами – де на Україні немає сміття? Зате дуже гарна і незвична природа, класне і не надто солоне море, цікавий рельєф дна і підводний світ, гарні і звивисті дороги, багато туристичних та історичних об’єктів, відносна бюджетність проживання та невисокі ціни. Відносно “москалів” – на відміну від курортів Туреччини, тут нам зустрічалися здебільшого спокійні та значно менш галасливі люди. Майже не було показового і голосистого демонстрування власної переваги(?) над іншими, звертання до дітей/родини “ти чьто – дзєбіл?” чи “іді сюда, я сказал” не лунали на весь пляж, екскурсоводам і продавцям ніхто не поривався набити писок “за родіну”, якогось показового ігнорування чи зневаги до української мови теж не помічали. Згідно з номерними знаками, частка українців серед відпочиваючих становила ~50%, з Росії та Білорусі ще десь 40%, решта – гості з Молдови, Польщі, Німеччини. Місцеве населення досить привітне – дорогу детально пояснювали, на базарчиках/екскурсіях купувати припрошували, охоронці і парковщики охоче розказували “где, что и за сколько”, Даринку на більшість екскурсій безкоштовно пропускали (навіть там, де з 5-ти років вхід платний).

Єдине чого всім нам видалося малувато, так це часу – 7 днів на морі з такою кількістю цікавих локацій явно замало 🙂 Тому наступні поїздки треба планувати на довший термін.

Невеличкий фотозвіт (насправді фоток зроблено було під 6Гб, намагався відібрати цікавіші і не сімейного типу).

P.S. Висловлюю особливу подяку:

нашому Форду – за те, що не показував жодних “фокусів” 😉 під час подорожі (крім тих “приколів” з лукойлівським дизелем, але то не його вина);

Юлі, мамі та Даринці – за те, що терпіли мене вреднючого і чемно себе вели під час подорожі/відпочинку;

Андрію aka BOXER – за “наводку” з проживанням;

Юрі П. – за “наводку” на дендропарк Софіївка;

Оресту К. – за “підтримку з повітря” в інеті;

всім водіям, що рухалися назустріч – за попередження про дайців з візирами (будьмо реалістами – проїхати такий шлях і за такий термін без порушень просто не реально);

читачам, які дочитали до кінця – за коментарі і уточнення під текстом :).

Advertisements

4 thoughts on “Автоподорожі у Криму 2009

  1. Твій блог скоро буде заміняти художні книжки )) Дуже насичений відпочинок, це супер. Я за всі свої візити в Крим не побачила там стільки всього цікавого ( щоправда без машини, а маршрутками в Криму їздити – це просто садизм ). А от на рахунок ціна на підйом на Ай-Петрі – це ти дарма пожалів. Варте воно того, 100% варте.
    Фотки є дуже гарні.

  2. Пінгбек: Річна статистика автолюбителя – ч.2 « Bike Traveller’s Blog

  3. Пінгбек: Річна статистика автолюбителя – ч.4 « Bike Traveller’s Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s