Cote D’Ivoire – країна, про яку ніхто не знає


Cote D'Ivoire, Abidjan

Назва посту можливо дещо провокаційна + розкриває географічну “темність” автора :), але до початку роботи на мобільного оператора з цієї країни, я читав про Берег Слонової Кості хіба в якихось пригодницьких книжках.  В заголовках новин про цю країну теж часто не прочитаєш, хіба якісь відголоски про військовий переворот і громадянську війну, що тривала(триває?) майже 8 років.  В інтернеті теж інформації небагато, в основному офіціоз і поради консульств туди не їхати. Саме тому, коли з’явився шанс поїхати  у відрядження (інші хлопці на роботі відмовилися :)), я майже не вагаючись погодився.

А вже після того, почав читати що і до чого в цій загадковій країні. Отже, раніше це була французька колонія, яку називали Ivory Coast тому, що по всьому узбережжю продавали слонові бивні і вироби зі слонової кістки. При активній участі

Природа біля Абіджану

французьких торговців і магнатів, країна досягла і досі утримує світову першість в експорті кави, кокосової і пальмової олії. В якийсь момент французькі ліберали занадто “попустили” віжжі управління, і в частині країни владу захопили воєнні(яких ліберали-демократи перед тим пообіцяли розпустити геть :)). Сталося це в 2002 році і з того часу тут регулярно чергують війська ООН та Франції, на вулицях і околицях міст чергують поліцаї і воєнні з автоматами, а західні інформагентсва захльобуються в приступах праведного гніву, про те, які нечемні ці воєнні бандити. Правда при цьому всьому головного з бандитів зробили прем’єр-міністром і запланували перенесення столиці з центру історичного (Абіджану) в центр географічний (Ямусукро), оскільки добру половину країни офіційна влада і далі не контролює. Абіджан при цьому лишається діловим центром Кот Д’Івуару, оскільки розташований на побережжі Атлантичного океану і сюди сходяться всі ділові потоки країни.

Ліванська мечеть в Абіджані

Ліванська мечеть, Абіджан

Саме в Абіджан і спланувалася моя поїздка. Попри те, що держава відноситься до країн третього світу, витрати на поїздку сюди виходять більші чим наприклад в США. Готель (формально 4 зірки, а реально десь біля 3) коштує 138 євро на добу і не включає сніданків (15 євро), переліт в Абіджан з Air France коштує дорожче чим переліт в Чікаго з Lufthansa(кормлять, правда краще), витрати на оформлення візи перевалють відмітку в 400 усд і так далі.  Ціни в супермаркетах теж вражають – вони в середньому на 50-70% вищі українських. Здавалося б, хто з нас після такого більше “країна третього світу”  – але не все так просто, читаємо далі.

Провулки ділового центру - Plateu

Провулки ділового центру - Plateu

Незважаючи на всі оці “переваги”, я ще більше хотів поїхати – адже ніколи б в житті, я не витрачав такі гроші зі своєї кишені на поїздку “чорт-зна-куди”.  Тому я зробив щеплення від жовтої лихоманки (без нього і міжнародного паспорту прививок в Кот Д’Івуар не пустять на кордоні) і почав приймати таблетки від малярії (спочатку трохи “ковбасило”, але тепер вже адаптувався). Накупляв також купу різних медпрепаратів(добре, що стаття підходяща на інфопорні проскочила вчасно) і кремів від комарів та мух. Справа в тому, що в район Абіджану є “заповідником” для мухи Це-це та малярійних комарів. І якщо від малярії ще щось профілактичне приймати можна, то від сонної хвороби, яку розносить муха Це-це, наскільки я знаю ще й ліків толком немає.  Єдине, що тішить – всі ці літаючі потвори не переносять денну спеку (середня температура в Абіджані 35-36 градусів) і полюбляють в основному велику рогату худобу.

Готель Novotel, Plateu

Готель Novotel, Plateu

Отже, переліт в Київ, там ночівля в “Борисполі” (готель доречі, класом десь такий же як і в Абіджані), потім аеропорт Шарля Де Голля біля Парижу(за 6 годин очікування були досліджені всі термінали, на які пускали без візи :)) і ось, після 8-годинного перельоту ми з колегою Тарасом в Абіджані. Перше враження – ніфіга собі вологість! Справді, тут настільки висока вологість, що сорочка одразу прилипає до тіла. При цьому негри, що летіли з нами навдягані в піджаки, кофти, плащі і навіть теплі шарфи! Один особливо “просунутий” навіть мав на собі все одразу + три теплі шляпи одна на одній 🙂 Аеропорт нагадує великий базар – навіть через митний кордон бігають таксисти і різні “рєшали”, мало що до літака не лізуть зустрічаючі і тд. Ми без проблем зустрілися з нашим “контактом” – китайцем Майклом, який нас і провів через усі перевірки (вірніше обвів попри них), забрав паспорти, щоб виробити візу, і повіз нас в готель.

Вишка-лендмарк MTN

Вишка-лендмарк MTN

І ось почалися трудові будні, які тільки зрідка переривалися цікавими подіями. Перша з них сталася одразу ж в перший день. На обід ми вирішили з Тарасом прогулятися районом, дослідити місцевий етнос і звичаї 😉 Я ходив і все клацав фотоапаратом (як завжди), аж раптом з етносу вискочили особливо спритні його представники і смикнули мій фотоапарат так, що від нього тільки ремінець в руці лишився 🙂 І це в діловому центрі, де через кожних пару метрів поліцаї з АК-47 і охоронці біля кожної будівлі. Одразу набігло купу співпереживаючих негрів, які в основному співпереживали своїм співвітчизникам і шумом та гамом відволікли нашу з Тарасом увагу, поки злодюжки спокійно собі втікли через провулки. Поліцаї з автоматами теж прибігли, але на хвилину пізніше і хіба що записали наш номер, щоб передзвонити на нього якщо раптом побачать мій фотік 🙂 Словом, потусувалися трохи з різними співпереживаючими неграми і після 20-го переказування історії англійською чувакам, які говорять тільки французькою ми зрулили на роботу.

Практичні африканські жінки

Практичні африканські жінки

Тому що всі фотки до статті роблені не моїм старим кеноном, а Тарасовим (який ми тепер почали берегти як зіницю ока :)). Під вечір виявилося, що історію “про зіваку-білого і спринтера-негра” знає вже вся околиця і один з охоронців Огюсто з нами на цьому грунті навіть подружився і розказав, що якби це сталося в його “зоні”, то він би їх знайшов і відлупцював 🙂 Чувак загалом позитивний, і ми ще не раз з ним говорили про життя – він на французькій, а ми на англійській 😉

Весела хата

Весела хата

Потім знову – готель-робота, нічого цікавого хіба поїздки на таксі в супермаркет (Super Hayat) і пару вечірніх вилазок в околицях готелю. Поїздки в супермарше (так це французькою вимовляється) запам’яталися хіба здоровенними цінами – таке враження, що тут кожен другий заробляє не менше 500-600 усд на місяць. А прогулянки біля готелю – тим, що я вперше в житті побачив повій. І це на відстані менше 30 сантиметрів (і відстань різко збільшувалася, бо я в кросовках бігав швидше чим вони на каблуках – плюс я на ходу кричав в основному короткі фрази “Но, но, мерсі“, а вони довгі і тяжкі в вимові фрази типу “Бон суа, месьє, мон амі!” та “Хеллоу, Май френд хав а ю” :). Доречі, в готелі з розумінням ставляться до такого бізнесу прямо під їх дверима і навіть безкоштовно при поселенні надають клієнту три якнайдешевших презерватива(не здивуюся, якщо ще й проколотих – типу – “якщо підлікуєтеся, то приїжджайте дітей відвідати” :))

Далі, замість переказувати нудні робочі будні, краще сконцентруюся на основних враженнях від країни. Отже, по-порядку.

Басейн і територія готелю

Готель. Novotеl розташований в бізнес-районі Plateu (не плутати з іншим районом – Du Plateu) на березі лагуни Erne і одразу навпроти Дому Культури (на іншому березі лагуни). Переваги готелю – 4 зірки,  трансфер з аеропорту, свій басейн, територія під охороною, повністю кондиціоноване приміщення, вигляд на Дім Культури(а там часто бувають концерти :)) і на лагуну. Недоліки – 4 зірки не тягнуть навіть на 4 турецькі, ціни просто мега-високі, територія маленька, скромний сніданок в вартість номера не входить і коштує зовсім не скромно, кожний вечір під готелем тусуються повії (хоча, для когось це може бути й перевагою :)). В басейні (la piscine) ми були всього раз, оскільки потім його закрили на фільтрацію – спочатку до 27.03, потім до 01.04, потім до 03.04, потім до 07.04. Краще б зразу написали – поки не з’їдуть українці 🙂 Територія готелю хоч і невеличка, але зате насаджена різними цікавими деревами і кущами, серед яких ганяють різнокольорові ящірки. Взагалі, ящірки тут кругом ганяють – так як в Україні коти чи собаки 🙂

Абіджанці at work

Люди. Чорні 🙂 Дівчата і жінки чомусь всі дуже грубі і цицькасті, а хлопці і мужчини здебільшого сухі як “трясця”. 40% сповідують іслам, всі говорять французькою (навіть трохи себе незручно чуєш, коли неписьменний таксист говорить французькою, а ти – ні), суб’єктивно кожен десятий військовий або поліцай, і практично всі хочуть з тебе якось нажитися. Не соромляться справляти нужду прямо там, де приспічило – відвернувся собі від людей в кущі і маєш полегшення 🙂 Сміття кидають прямо під ноги і воно стає строкатим атрибутом місцевого пейзажу. Ходять виключно по проїжджій частині, навіть там де є тротуари (насправді тому є пояснення – на тротуарах з будівель рясно капають кондиціонери, тому краще ходити по дорозі). Жінки носять на голові все підряд – від тазиків з продуктами до мішків з якоюсь травою (я думаю, що в цьому плані вони нас “обійшли” – наші жінки тягають все в руках – більше стомлюючись і вриваючи руки, а тут – елеганська осанка + тіньок + ще й руки можна зайняти :))

Готель Ibis

Архітектура. Якщо дивитися на карту Абіджана або на вигляд із супутника, то постає він досить гарно спланованим містом. Є бізнес центр (Plateu), спальні районі(Treichwille, Du Plateu, Cocody), промислові районі, аеропорт, гольф-клуб, іпподром, футбольний стадіон, і тд. В реальності все набагато гірше – просто поміж здоровенними і модерними хмарочосами розташовані “трущоби”, де живуть всі, хто не має нормальної освіти і, відповідно, роботи. Тут люди готують їсти на дровах, миються в смердючій і брудній воді лагуни (або до чого їм ближче), займаються низькооплачуваною роботою на заправках\мийках\базарах\промоб’єктах або просто жебрають. Ще більший “жестяк” відбувається в спальних районах і ближче до меж міста – там просто здоровенні

Меблевий магазинчик

райони халуп і хибар, де процвітає все “добро”, що тільки можна уявити і куди навіть поліцаї чи військові не потикаються на “розборки”(район Abo-bo наприклад взагалі не рекомендується відвідувати туристам, навіть проїжджаючи в таксі). Багато мечетей – практично кожних 2-3 кілометра, вистачає також і каплиць африканських християн – це ті, що моляться через госпел  і танці. Лендмарками тут вважається церква Св.Петра (на всіх фото з Абіджану, а в мене нема :)), центр декору для багатих, будівлі банків, супермаркети Hayat, університет і декілька хмарочосів.

Франки Кот Д'Івуару

Гроші. Виглядають як туалетний папір. Вживаний :). Пояснення цьому теж є – поки ми їхали до пляжу, оцінили це на собі – з таксі я вийшов мокрий, хоч бери і викручуй футболку та шорти. Гроші, які були в кишені розмокли і набули вигляду вологих салфеток. Коли ці вологі салфетки пройдуть 5-10 пітних рук і брудних кишень, то ось і маємо результат. Є ще копійки, але при їхніх цінах більш ходові папірчики. Так і розраховуються – пожмаканими  і брудними купюрами, не розправляючи їх. Обмінний курс – 460 франків за доллар і 600 франків за євро.

Лагуна і маленький фламінго

Природа. Дуже гарна – всі ці пальми, квітучі кущі, пишні дерева, зелені газони. Але безтолкова. Єдине, що в них тут добре росте – це кокоси і банани. Апельсини, мандарини, ананаси, манго і інші тропічні радості в магазинах експортовані! А кавуни не полосаті і не смачні. Земля здебільшого червоний пісок, на якому добре ростуть тільки хибарки і сміттєзвалища. Страшна засміченість всюди, куди тільки можна докинути. Навіть в оцій гарній лагуні біля готелю можна знайти все, що завгодно. Якщо підійти до берега, то можна побачити тапмони, старі капці, обривки кульків, автомобільні шини, пляшки, старий одяг і тд. По всьому цьому ввечері повзають щурі. Словом, нерозкритий потенціал 🙂

Типовий корок на трасі

Транспорт і дороги. Дороги тут формально двох-трьох полосні. Чому формально – та тому, що реально по них їдуть відповідно в 4-5 рядів 🙂 На трасі все перемішано – люди, велосипеди, мопеди, маршрутки, таксисти, міліцейські джипи, воєнні лендровери та лендкрузери, мажорні тачки, фури, танки, “самальоти”. Все це рухається по неписаних правилах – ось тільки деякі, які я встиг зауважити:

1)найвищий пріоритет в дядь з автоматами – їх тут є декілька видів (поліцаї на пікапах Ніссан, армія Франції на Лендроверах(оце дивина) і сили ООН на білих Лендкрузерах Прадо з написами UN). Всі ці водії можуть їздити по зустрічній, по тротуарах і по обочині, можуть кричати на інших, зганяти їх з дороги і перевіряти документи коли їм захочеться. Нікого не бояться.

Типовий обгін по обочині

2)одразу після них йдуть чорні мажори і багаті білі дяді – в основному французи, яким тут просто як медом помазано. Вони по зустрічці ганяють рідше, більш впевнено чують себе на обочині, розлякуючи дрібних “людішок”. Бояться тільки дядь з автоматами, та й то не завжди.

3)Червоні тойоти таксистів (є ще зелені старі мазди і жовті пежо, але червоних тойот реально більше). Ці взагалі їздять як в останній раз – постійно перестроюються (кожних 2-3 метра в середньому), всі вікна “нарозпашку”, машини побиті зі всіх сторін, на задньому бампері – назва машини

Злегка навантажена маршрутка

(типу General, Jesus c’est God, і тд) і ПОСТІЙНО пілікають при гальмуванні – в мене така підозра, що в них за натискання на гальмо і на гудок відповідає один і той же м’яз 🙂 Таксисти бояться тільки 1) і 2) – а всі решта для них не існують. Обганяють в основному по обочині, пролітають за міліметри від мопедистів і навіть великих фур, постійно намагаються когось збити або принаймі підвезти (тому можуть стати прямо посеред дороги і припрошувати клієнтів, які щойно втікли з під їх же коліс :)) Коли всі полоси вільні – ЗАВЖДИ їдуть по роздільній полосі, щоб не прогавити свій шанс когось класно підрізати 🙂 Деякі таксисти неписьменні і їздять без документів, що додає особливого колориту таким поїздкам.

Торговці на шосе

4)Мопедисти, велосипедисти і пішоходи – всі належать до однієї категорії, тому що пересуваться однаково. Рухаються крайньою правою полосою -> якщо там машини, то обочиною -> якщо там таксисти, то кущами -> якщо нема кущів, то ніяк не пересуваються 🙂 Люди реально ризикові, як і таксисти.

5)Звичайні водії і водії фур. Ці їздять більш-менш по правилах, єдина розвага для них – це поламатися прямо посеред дороги, чим вони часто і грішать,

In God We Trust 🙂

змушуючи 1) і 2) їхати по зустрічці, а 3) і 4) ділити обочину. Є ще маршрутчики – але вони теж їздять по правилах і переважно повільно – бо так обвішані людими зі всіх сторін, що ледве сунуть. Трафік весь старий і побитий, серед марок переважають французькі Пежо, після них йдуть Тойоти, далі всілякі старі БМВ і Мерседеси, а потім купа дивовижних машин, марку яких взагалі тяжко визначити.

6)Є ще міські автобуси (деякі навіть з кондиціонерами) і поліцейські скутери, на яких їздять тільки жінки і без автоматів. Але ця категорія так мало представлена, що я так і не встиг дослідити правила її руху.

Єдиний автобус, який не димить 🙂

Єдине, що об’єднує транспортні засоби – це надзвичайно паскудна солярка (бензинових машин тут набагато менше) – кіптява стоїть як після здоровенного тягача, так і після крутого джипа. І ось коли все це чудо, курячи пилявою і вихлопами, розриваючись гудками таксистів і криками воєнних, мліючи від 40-градусної спеки і відсутності навіть найменшого протягу, суне по трасі і біля траси, то мимоволі відчуваєш себе причетним до чогось більшого 🙂

Океан

Океан та пляжі. Найближче до гарних пляжів їхати в напрямку містечка Гранд Бассам (яке колись було першою столицею Ivory Coast), дорога до якого проходить прямо по узбережжю океану і щільно заліплена різного роду торговими точками. Це не “ларьки” чи палатки – це досить часто просто халупи з чого попало, в яких торгують чим попало. Хтось ремонтує машини, хтось продає заморожену воду (на сонці така спека, що водії і пасажири дешевих машин без кондиціонерів розмітають її на “ура!”), хтось жарить рибу чи курку, хтось дрова заготовляє, хтось дупи малює 🙂, хтось заливається алкоголем, хтось “стриже купони з бариг”, хтось просто ліниво сидить в тіньку і дивиться на “свято життя” довколо. Багато продавців ходять зі своїм крамом просто поміж машинами (навіть коли немає корків і скаженний рух), продаючи будь-що, що має хоч якусь цінність.  Діти голяком і босяком бігають посеред цього всього і готуються переймати навики старших, як тільки зможуть говорити і носити товар на голові. Ось би де Кустуріца міг розійтися – стільки сюжетних ліній, що просто дух захоплює.

Пляж

Пляж

Годину виснажливої їзди в суцільному корку – і ось, вона – найбільша надія всього регіону на економічне зростання, яка можливо колись і втілиться в реальні проекти – бірюзовий океан, кілометри сліпучих пісчаних пляжів, ряди кокосових  та бананових пальм, що тягнуться вздовж всього узбережжя. Хвилі, виростаючи деколи навіть до 3 метрів, одна за одною тяжко бухкають прямо на берег, збиваючи з ніг і тягнучи за собою. Вода прозора і практично гаряча, пісок за день обпалюється сонцем до помаранчевого кольору, свіжий океанський бриз освіжає краще за будь-який кондиціонер… Це все дійсно вартувало “геморою” з прививками, візою, добиранням і тд.  Два дні підряд ми з Тарасом забавлялися як малі діти – стрибали в хвилі, піднирювали під них, боролися з ними, перепливали через них в спокійний океан – ніколи б не подумав, що на морі може бути так весело 🙂 Так що два дні пролетіли дуже швидко, нагадуючи про себе лиш спаленими носами і плечима 🙂

Відпочиваючі

На пляжі теж постійно снують натовпи продавців – віком від декількох місяців і до нескінченності. Пропонують все що завгодно – арахіс в пляшках (це якийсь міцевий “шик” :)), стоковий одяг, окуляри, фігурки з дерева, миски, шльопанці і тд – словом все, що можна нести в руках або в мисці на голові. Час від час спалахують бої за ринки збуту, але все досить швидко припиняється – бо час вартує грошей. Оскільки пляж платний (вірніше шезлонги і територія бару – 1 або 2 долари за годину), то відвідувачам гарантується безпека їхніх речей – тому навіть коли ми були обоє в воді, ніхто з чужих до наших речей навіть не наближувався. Місцеві тут взагалі якось дивно відпочивають – приїжджають на такий платний пляж і проводять весь десь в тіньку на шезлонгах дивлячись на океан. Не купаються, не гуляють по пляжу – а просто лежать\сидять одягнуті на лежаках, або поїдають різні цікаві страви.

Спортсмени

Атмосфера. Всюди стоїть сморід від паскудної солярки і відходів життєдіяльності народних мас. Навіть вийшовши з дорогого супермаркету\готелю\кафе, знову опиняєшся посеред страшної бідосі. Поки ти в зоні закладу тебе “прикривають” охоронці, декілька метрів вбік – ти вже сам за себе. На вулицях постійно відчуваєш себе як на прицілі. На тебе дивляться звідусіль, повертають голови, зачіпаються з милостинею, пропозиціями щось купити, щось тобі розказати. Змішатися з натовпом тут нізащо не вийде – тим більше, що таксисти постійно бібікають і

Малі абіджанці

махають руками, проїжджаючи повз тебе.  В країні існує надзвичайно великий розрив в доходах, освіті, рівню життя. Поряд з цілими поселення людей на роздоріжжях чи в “трущобах”, які миються в канавах і їдять, що прийдеться, а є люди, які їздять на ультрадорогих “тачках” і харчуються в ресторанах за 100+ усд за страву\напій. Словом, все як в Україні, але є своя специфіка – в Україні ти білий серед білих, а тут ти просто біла ворона, шанс на краще життя для кожного(продавця, повії, таксиста, злодюжки), так би мовити 🙂 Так що тепер ми з Тарасом добре знаємо, як чують себе чорні студенти в нас (а в нас ще ж є всяка наволоч типу расистів, які тут нащастя не зустрічаються).

Chineese food

“Кетайсі” 🙂. Наостанок, ще декілька спостережень про китайців, з якими нам довелося працювати. В двох невеличких кімнатах (до 12 кв.м. кожна) з нами працюють ще близько 18 людей – точної цифри сказати не можу, бо вони часто мігрують 🙂 Основний принцип – у відсутності фіксованого робочого місця – тобто, хто перший прийшов, той і займає місце, яке йому довподоби. Хто прийшов останній – сидить або на краю стола, або ніде не сидить – всі з ноутбуками, тому це не проблема 🙂 Досить хороша мотивація приходити раніше на роботу – ми ще жодного разу тут не проспали.

На обід привозять китайську їжу – рис + якийсь бур’ян з гострим перцем і м’ясом(ми так і не визначили, чиє то м’ясо). Істи можна, якщо уникати гострого перцю. Після обіду всі (крім двох-троьх “вартових”) засинають – просто за робочими місцями. Особливо “пережерші” лягають на два матраси, які лежать тут же біля столів. “Вартові” не сплять напевне для того, щоб розбудити всіх, коли прийде начальство, або щоб не дати комусь сфотографувати сплячих китайців 🙂

Лагуна Erne

Підбиваючи підсумки поїздки (насправді ми ще тут і “світить” лишися ще на тиждень) можу сказати, що суб’єктивні цілі поїздки виправдали себе “з головою”. Поїхати в настільки екзотичний край я б ніколи не погодився за власні гроші, навіть якби тут “офігенсько” розвинувся туризм та сервіс. Надто вже далекі наші культури і звичаї від їхніх. Хоча, думаю, дай нам такі природні умови, і ми б з ними зрівнялися – для прикладу можна порівняти “елітні відпочинкові комплекси” Криму і хибари Абіджану 🙂 Тому якщо не я до Абіджану, то Абіджан поступово йде до мене 😉

Фотозвіт з подорожі – тут. В нас ще є декілька днів (або й цілий тиждень в перспективі) – тому можливе поповнення галереї всякими цікавинками, типу церкви Св.Петра, мечеті в центрі і всяких гарних хмарочосів.

Advertisements

14 thoughts on “Cote D’Ivoire – країна, про яку ніхто не знає

    • ага. але оскільки девіз нашої подорожі – “це ж пригоди!”, то відповідно і такого деколи треба :). тим більше, що фотік вже давно підглючував(особливо в такій вологості як тут) і вигляд мав не альо. шкода бойового товариша, але це теж досвід, який не проп’єш 🙂

  1. дякую, друзяки, я старався для вас 🙂 планую написати ще щось в стилі survival guide по Абіджану – за два тижні ми тут набули певного досвіду стосунків з місцевими, які дозволяють мінімізувати стрес і негативні емоції 🙂

  2. Нігерія… Один в один.
    Схожі як дві краплини.
    Побував в одній країні – вважай побував на всьому західно-африканському узбережжі!…

    Прекрасно розумію автора до останнього слова!

  3. Пінгбек: Подорожі 2010 « Bike Traveller’s Blog

  4. Пінгбек: Пірати панамського таксоморя « Bike Traveller’s Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s