Пірати панамського таксоморя


Panama Taxi Pirates

Panama Taxi Pirates

Враження про Панаму і Панама-сіті я ще якось розкажу, а поки ось вам свіжа історія з елементами триллера та захоплюючого бойовика – з погонями, сутичками і спецефектами.

Спочатку – передісторія.На декілька останніх днів в Панамі я вирішив взяти вихідні і пізнати країну, так би мовити, глибше і ширше. Під час робочого тижня часу було обмаль на оглядини всяких цікавинок, тому все напланував на два вихідних дні перед вильотом.

Оскільки готель, який мені забронювала компанія виявився досить дорогим і дещо паскудненьким (особливо зважаючи на ціну), то я вирішив забронювати інакший готель – і за менші гроші і з виглядомна Панамський канал, який я так і не встиг побачити за тиждень перебування тут.Тепер, власне, історія.

Для успішної реаліації задуманого речі з попереднього готелю довелося перевозити в новий, для чого власне і був знайдений таксист, який погодився мене спочатку довезти з роботи до старого готелю, а потім звідти з сумками до нового. Про таксистів в Панамі треба писати окремий пост, оскільки тут ця індустрія працює за своїми правилами і стандартами, поки що коротенько розкажу основні деталі:

1)таксі треба зупиняти як маршрутку – помахом руки (навіть якщо в ньому хтось вже їде) і називати куди вам треба їхати. Якщо таксисту ця адреса по дорозі то ви підсаджуєтеся і їдете з іншими пасажирами, котрих він поступово розвозить.

2)точну адресу називати таксисту марно, бо вони всі орієнтуються лише на якісь «маяки» – типу «навпроти такого-то банку», «два квартали від великої синьої хати» і тд.  З готелями в центрі в тому плані трохи простіше, бо вони, здебільшого, і є такими «маяками».

3)таксист може не знати дороги (нічого дивного, особливо після прочитання пункту 2 :), тому по дорозі він ставатиме прямо посеред траси і питатися всіх підряд як проїхати, таким чином навіть знаходячи вам попутчиків і піднімаючи собі рентабельність однієї «ходки»

4)служба виклику таксі по телефону – марна справа в час пік, бо таксистам не дуже вигідно їхати на такий виклик – зазвичай для них це означає, що везтимуть вони одного клієнта і ще й добратися до нього треба порожнім.

Так от, «лапаю» я в густому корку на трасі (а інакше тут і не їздять – тільки впостійних корках 🙂 таксиста, який (о, диво!) їде порожній і погоджується завезти мене по всіх локаціях. Ще й веселий такий попався – до всіх дівчат на тротуарах пригальмовує  і прицмокує, присвистує, щось наспівує, бібікає і тд. Коротше веселий «локо»-мен з місцевим колоритом.

Заїхали до готелю, я забрав в консьєржа 4 сумки (1 велика дорожня, 1 мала спортивна, 1 рюкзак і 1 сумка для ноутбука з документами і фотіком). Погрузилися і посунули по корках ніби-то в готель. Корки в Панамі просто жахливі – і в основному утворюються через стиль їзди «кабальєрос» – постійне підрізання, перестроювання і вклинювання через два-три ряди, блокування перехресть, їзда «не по світлофору а по релігії» і тд. Погіршують чекання в корках колоритні розмальовані автобуси і вантажівки, які коптять чорнізною кіптявою на всі боки. Ну і плюс спека з високою вологістю – практично «Welcome to Africa» виходить.

Отже, їдемо. Три мої сумки на задньому сидінні, в руках тримаю сумку з ноутбуком (бо там всі документи). Час від часу на вільне сидіння водій підбирає різних «чіка боніта», яких він називає «мі амор», на що вони особливо не реагують. Але ніби їдемо.

Третій чи четвертий знак «Токумен Аеропорт» мене вже ввів в стан напруження – я по карті знаю, що готель в іншій стороні від аеропорта, але «локо» постійно мені балакає на іспанській, що все ок, що їдемо куди треба. Я ще пару раз передзвонив Хуану (зв’язковому від замовника) – то таксист і йому підтвердив, що їдемо куди треба.

Остаточно терпець мій урвався, коли минула година від виїзду з-під офісу і почало сутеніти. Плюс, промайнув знак «Панама сіті ліміт» і ми в’їхали в якесь приміське село. Села в них особливо від наших не відрізняються, а готель мій явно не в селі мав знаходитися, а в спокійному районі навпроти каналу.

На всі мої зауваження таксюга мотав головою і по іспанськи наспівував мені, що все буде «буено». З цим «буено-буено, аміго» він і підсадив «свого брата», який сів собі позаду мене і мав йому допомагати розібратися куди їхати.

Смаленим вже запахло добряче і я почав на нього кричати і по-тихеньку переховувати готівку і кредитки з нагрудної кишені до кишень в джинсах. Заодно і рюкзак переклав із заднього сидіння собі на руки. Паралельно видзвонюю Хуана. І тут події починають розвиватися блискавично.  (Класично-детективна фраза :). Насправді ж все було ривками – то повільно, то блискавично.

Отже, почалося все з того, що «воділа» вирвав в мене телефон, коли я говорив з Хуаном і сказав в трубку, що везе мене як має бути. На тому трубку поклав собі в кишен штанів. Я щось такого чекав, тому різко висмикнув з кишені його телефон (промахнувся, обмін нерівноцінний, але хоч щось). Чувак теж не промах, повертає в глухий провулок(ми петляли по якихось спальних вуличках з одностороннім рухом – він явно прицінявся, де потихіше знайти місце), і починає закривати вікна в машині зі словами «Мані, гів мі йо мані». Я кажу – йди лісом, ти мене в готель не завіз, грошей не побачиш. «Мій брат має пістолет [іспанський понос]– так що гів мі йо мані», я знову – «не дам, вези в готель». Він – «Но хотел, прімеро мані». Я – «Но мані, прімеро хотел». Паралельно я відкриваю вікно (як добре що в старих тойотах не придумали блокування кнопки опускання вікна з водійської сторони) і відкриваю двері з криками «Хелп, Хелп».

Він зрозумів, що місце не дуже вдале – практично між будинками, і каже щось типу «ти – локо. Буено, поїхали в готель». Я роблю вигляд, що заспокоюся, але далі починаю вимагати телефон і кажу що Хуан сам з поліції, що це службовий телефон (частково правда – телефон службовий, але Хуан не поліцай, нажаль :(), що трохи його і його «озброєного» брата остуджує. Знову крутимося по району, я на ходу пробую викрикати до інших таксі, до людей «хелп», але то мало кому цікаво + ми досить швидко рухаємося.

А тіпок тим часом вишукує спокійніше місце, де можна було б спокійно побалакати. Кричимо вже всі троє, вони мені «локо» і іспанські матюки, я їм «су..і» і російський мат і паралельно час від часу покрикую в вікно «хелп». Оскільки по району довго в такому звуковому супроводі крутитися не вийде, чувак вирішує змінити тактику – хоче буцім-то мене пересадити в інше таксі, бо мовляв йому треба вже додому, хай мене хтось інший везе, раз я такий вредний.

«Підвох» в тому, що сумки-то на задньому сидінні 😉 Ну і плюс телефон все ще в нього. Я вдаю, що типу ок, я тобі заплачу за подорож сюди, тільки пересади мене в іншу машину. Крутимося по району – я далі собі верещу в вікно час від часу, він мені кричить «локо» і врубає іспанський треш по радіо, щоб мене заглушити (склопідйомник вже не працює з мого боку – чи то я його придавив рукою, чи то таксист перестав пробувати його піднімати).

Нарешті знаходиться якесь таксі, яке стоїть собі на обочині. Хитрюга паркує машину позаду і каже – «йди, домовляйся». Я – «ніфіга, під’їдь так, щоб я міг з водієм через вікно поговорити». Впирається, але після нових моїх криків вирішує трохи посунутися вперед. Водій з другого таксі – старший дядько, англійську не розуміє, а мій таксюга «тулить» йому, що я його дурю і що мені треба в готель і що то буде мінімум 45 доларів (плюс 45 йому, що він мене так гарно покатав).

Я кажу пофіг, віддавай телефон і я тобі віддам гроші, паралельно тримаю відкритою дверку, а «брат з пістолетом» ззаду не дає мені забрати сумки.  Сідаю назад в машину, другий таксист (старший) відкриває багажник і я йому з салону перекидую рюкзак і спортивну сумку в багажник. «Брат» все ще блокує велику дорожню сумку в салоні. Ну і цей хитрюга збоку єрепениться, щоб я йому платив (про телефон ні слова).  Ніби-то домовляємося на нейтральний обмін – «брат» витягує мою сумку, я маю давати гроші і дідько вже з тим телефоном.

І тут, як тільки я виходжу з салону – ноутбук в сумці вдягнутий навхрест через плече, «брат» вже виліз з заднього сидіння – цей хитрюга різко рушає. Різко в нього не вийшло – все таки старий пошарпаний тойотівський «автомат». Я притьомом вскакую в відкриті двері і – понеслися!

На сидіння я не встиг вскочити, бо «автомат» таки рвонув після провалу потужності. Тому біжу як Вовк з «Ну постривай!» тримаючись за відкриту дверку і пробую на ходу вскочити в салон. Не знаю, яка там була швидкість, але так швидко я ще ногами в житті не перебирав 🙂

Сумка з ноутом дещо заважає, але я все ж таки ногами заскакую в салон. Таксист мене пробує випхати руками, і частково йому це вдається. Я повисаю на дверці і вже не біжу – а сунуся на підошвах по дорозі (добре, хоч асфальт в них рівний ;). Таксюга пробує зробити пару кіношних вивертів – вліво, вправо, дверкою на таран іншої машини і тд, але я тримаюся і роблю вирішальний стрибок в середину салону – як Брюс Лі ногами товчу його в пику. Це його трохи пригальмувало, що дало мені шанс заскочити-таки в салон і рвонути «ручнік». На диво, мозок швидко прокрутив варіанти (бачиш, бабулю, пригодилися-таки бойовики з Шварценеггером, Сталонне і тд, а ти все бурчала і критикувала мої дитячі смаки 🙂 і я висмикую ключі з запалення (знову, як добре що це стара тойота, в нових машинах на «автоматі» ключ не висмикнеш, аж поки коробка не в позиції «паркування» і мотор не заглушений).

На цьому додаю чуваку в пику рукою і вискакую, щоб забрати сумку з заднього сидіння. За нами з писком гальм зупиняється ще дві машини таксі, я рву сумку з машини і біжу до них, з криками «хелп, поліція» і тд. Доречі про крики – весь оцей «екшн» з їздою-бігом супроводжувався моїми нелюдськими викриками на різних мовах, тому щиро прошу вибачення в мирних громадян, яким я перебив вечірню «сієсту» – а перебив я іі-таки десь 2 чи трьом вулицям, поки ми туди-сюди каталися.

Нащастя, таксист позаду мене впускає в салон і я тут же в нього залітаю з дорожньою сумкою і сумкою з ноутбуком наперехрест. Блокую двері – якраз вчасно, бо бандюк з «мого» таксі вже очунявся, відщепив ремінь безпеки і вискочив на вулицю. Пробує нариватися до таксиста, але крім нього і мене в цій машині є ще пасажир – дебелий такий молодик, який (ура, ура!) розуміє трохи англійську і допетрує ситуацію. «Мій» таксист верещить, що я йому винен гроші і ключі (ключі я кинув на дорогу, «протупив»), лізе через відкрите вікно розблоковувати двері, на що отримує по лапах від молодика-пасажира. Потім бачить ключі на узбіччі, хватає їх і «дьору».

Якраз вчасно ззаду під’Їжджає дядько, якому я скинув в багажник рюкзак і сумку. Потихеньку підтягується декілька дідків з навколишніх будинків і таксист їм розказує ситуацію, як він її бачив. Всі жваво обговорюють нашу «поїздку на каблуках» і весело регочуть над моїми «тарзанівськими» викриками.

Смак перемоги дещо гірчить, оскільки виявляється як тільки бандюк рвонув разом зі мною, його «брат» швиденько вигріб рюкзак з спортивною сумкою з відкритого багажника в цього другого таксиста і втік. Дядько старший то йому ті проблеми і біганина зовсім не потрібні- і так йому повага за те що поїхав за нами. Другий неприємний факт – в усій цій суєті ніхто не запам’ятав номеру машини злодюги 😦

Але такі дрібниці не можуть зіпсувати радість від того, що все врешті добре і ми всі радо обнімаємося один з одним в братському пориві перемоги добра над злом 🙂

Другий таксист довіз мене до готелю (ще й про життя по дорозі побалакали), де мене зустрічає Хуан зі співробітником, ми ще трохи спілкуємося і підбиваємо втрати (в порядку спадання ціни):

1)MotorolaXOOM (900усд, в рюкзаку) – хотів з «наваром» вдома продати, тому не шкода – так мені «баризі» і треба J. Плюс сам девайс досить «не альо» -якось вони так зуміли попри всі плюси андроїда і «заліза» випустити всього лиш ще одну глюкаву моторолу.

2)Kindle 3G (200усд, в рюкзаку) – шкода найбільше, бо віз то для співробітника на Україну.

3)GPSGarmin (120усд, в рюкзаку) – в штатах і Сальвадорі мені дуже пригодився. Тепер доведеться тут по знаках їздити два дні і в перехожих питатися.

4)Соні Еріксон службовий (~100усд) – підвів Хуана. Але може щось по ньому вислідять, все таки Хуан працює в цього телеком-оператора.

5)Черевики «Timberland»- купив по розпродажі в Атланті відносно дешево. Шкода бо дуже мені подобалися і в нас таких не купиш L

6)Власне сам рюкзак HiMountain – служив мені вірою і правдою, їздив зі мною всюди з 2005 року. Прощавай, старий друже – мені тебе не вистачатиме. Але принаймі ти тепер будеш жити там, де завжди тепло J

7)куртку-плащовку – Юля зрадіє, бо вона вже їй давно не подобалася J

8)Паспорт громадянина України і копія ідентифікаційни коду (я знаю, дурна звичка брати це з собою в подорожі) – «геморой», але зате може фотки гарніші вклею J

9)Шльопаці, купу брудних шкарпеток і білизни + пляжне полотенце – оцього не шкода зовсім, хай собі тусують на пляж в моїх шльопацях з полотенцем прати то все J

10)Зарядка до фотіка (поломана), шнури всілякі і різний дріб’язок.

Спробуємо ще поліцію викликати, може є записи з камери спостереження першого готелю, з якого я виселився, або може по телефону знайдуть таки, де вони причаїлися.

Словом, нічого так покатався і з місцевим колоритом познайомився – на досить кругленьку суму J Найголовніше, що є закордний паспорт, права, кредитка і руки-ноги на місці. Ну і вражень купа – жоден туроператор такої насиченої програми не запропонує (хоча.. з огляду на «бюджет», може і знайдуться варіанти :).

Advertisements

22 thoughts on “Пірати панамського таксоморя

  1. Блін, читав, і в момент коли ти писав про то як біг за таксом, аж мурашки по шкірі не гіше ніж якась пригодницька книга.
    Тобі ріспектище, я навіть ненаю як би я повівся в такий момент. В якісь панамі блін якісь два амігоса хочуть пограбувати. Таке навіть спеціально не придумаєш.
    Радий що все добре закінчилось. Але бачу тенденція така що твої пригоди все екстримальніші. Так що пильнуй себе!

    • ага, я помітив, що вона якось так “назбирується” та екстремальність – а потім “бабах” 🙂 бо чесно кажучи я в Панаму з Сальвадора попав – то там я більше очікував таких проблем – там країна в рази бідніша, кожен(!) охоронець на вулиці з “вінчестером” чи М-16 стоїть, поліцаї кругом в машинах зі стволами в вікнах їздять.. та й Панама порівняно з Сальвадором набагато спокійніша відчувається.

    • то, пане Іване, “школа жизні” всьо 😉 доречі, на шляху назад ще пригоди – спочатку мене в аеропорту в НьюАрку повели в окреме приміщення для огляду речей (думав що будуть проктодослідження робити – як в фільмах :)), через що до літака практично запізнився (встиг за 5хв до закриття трапу). і, як наслідок – сумку (ту, за яку я так з таксьором змагався :)!!) не погрузили на літак – так що приїхав тільки з сумкою з ноутом :))) історія, правда, зі щасливим кінцем – вже приїхала :)))

  2. Це було круто! Знімаю капелюха перед Романом!
    Роман, твоя реакція на ситуацію, це реакція справжнього мужчини! Я реально гордий тим, що ти наш працівник!
    Тим не менше, я тобі бажаю більше не попадати в такі ситуації 🙂

  3. Всі ті лахи і придбання, навіть якби ти за них виклав пів-царства – НЕ вартують сльзи твоєї матері. Добре, що все добре і ти тепер “справжній мужчина”. Хвала Богу! Рятувати якісь там ношені лахи, нехай навіть із новими черевиками ціною власного здоров”я і життя – абсурд!

  4. Тільки уяви – покрутив би ноги (тьху-тьху) то навіщо вже тобі ті черевики! Думай про майбутнє, і не загравай з долею: береженого Бог береже!

  5. Нда…. читав і офігівав!
    Респект тобі за те що ти не розгубився і дав відсіч мудакам.
    Шкода цяцьок які вкрали але з іншого боку добре шо все закінчилось без фізичних пошкоджень 🙂 Здоров’я дорожче, звісно.
    Будь уважнішим:)

  6. Блін, як я це пропустила!!! Тільки зараз почитала! капець, прооосто капець. Але я ржала. Так весело про то все написав! Ото пригоди так пригоди!
    А ще згадала, як ти розказував, що тобі пригодяться ще фільми про зомбі і глобальні катастрофи )))) Дивись, бо з такою тенденцією ще дійсно пригодяться ))

    • та насправді не виглядало на страшно, в Сальвадорі було страшно – там кожен другий то з тесаком, то з вінчестером – а в Панама-Сіті контроль досить жорсткий з боку поліції/армії. ех, бачу треба писати далі про ті країни, а то ще складеться враження непрезентабельне про них 🙂

  7. Пінгбек: Ель Сальвадор 2011 | Bike Traveller's Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s