-0.5, +1, 30 та +100 (новорічний пост)


Ось і підійшов до кінця 2012 рік. Рік соціалізації, як я його собі назвав. Ідея виникла на початку року в Данії – країні, де можна відчути себе безкінечно одиноким і де відрядження здаються вічністю, особливо, якщо живете ви в якомусь датському селі або передмісті Копенгагена. Про Данію можна почитати в Славіка, бо мені наразі не хочеться зупинятися на тому досвіді, хоч загалом країна досить непогана.

Тоді мене дуже виручив Вербер з його «Мурахами», «Богами» та іншими творами. Читав «взахльоб», практично не виходячи з квартири, співпереживав героям, переймався за мурах/комах та розборки богів/душ/народів і тд. Але в перервах, поки хлопці їздили по замках та музеях, одинокість навалювалася як бетонна плита. Навіть скайп з Юлею та Даринкою не допомагав, а тільки погіршував ситуацію – передати монотонність скандинавського існування словами важко. Жити в Данії – задоволення для обраних, це точно.

З іншого боку, маючи час на роздуми, я прийшов до висновку, що почуття датської апатії дуже нагадує мені стан перед кожним моїм днем народження, коли стоїш перед вибором – запросити всіх на святкування чи послати всіх подалі і побути наодинці зі своїми роками. Вибір в сторону другого з кожним роком стає робити все простіше – друзі поступово роз’їжджаються світом, обростають умовностями (діти, робота, плани), та й просто втрачаються з тих чи інших причин.

Під «тими чи іншими причинами» криється мій донедавна основний критерій відбору друзів, який можна описати так – «життя занадто коротке[а цілей занадто багато], щоб витрачати енергію на всіх підряд». В юності цей розхід енергії не помічаєш особливо – п’янки, тусовки, розмови про життя, нічні посиденьки минають практично безслідно. Потім з’являється сім’я і діти, змінюються/додаються цілі, коригуються пріоритети, коло і місця спілкування звужуються – енергії на всіх банально не вистачає і один за одним, часом цілими пластами починаються відвалюватися старі дружбани, «корифани» та різні випадкові люди в твоєму житті. І ти відчуваєш себе прекрасно, скидуючи баласт, це еволюційно необхідно для розвитку твоєї власної «комірки суспільства», на якій ти тепер зосереджуєшся дедалі більше. Люди, які не пройшли це «очищення», здаються тобі такими, що застрягли в своїх юнацьких амплуа (в часі, коли зовнішня оцінка мотивує наші вчинки більше, чим внутрішні переживання), лишилися в полоні минулих літ та діянь, зупинилися в своєму внутрішньому розвитку.

Часом до фільтрації підключається ще «друга в горы возьми» Висоцького, яке взагалі мало придатне для людей, які гори люблять лише з висоти лижного підйомника або на асфальтному перевалі. І ти влаштовуєш додатковий «френдоцид», зменшуючи і без того невелике коло дружнього спілкування практично до декількох людей. В результаті залишаються лише необхідний мінімум друзів, яких, зрештою, не так часто вже й бачиш – в основному по тих же днях народження чи хрестинах/весіллях.

А далі, як співав Цой – «И, вроде, жив и здоров, И, вроде, жить не тужить. Так откуда взялась печаль?» – на горизонті нависає 30-тиліття. Яке, по суті, означає для чоловіків в нашій країні одне – півжиття вже позаду (статистично). Дитячі та юнацькі мрії вже давно забуті (та й кому в дорослому житті треба оте нереальне «космонавтом стану», сперматоксикозне «заведу гарем коханок» чи породжене комплексами «куплю круту тачку»), діти вже вибралися з пелюшок, криза середнього віку ще ніби не настала(а, може, то вона і бушує якраз?), сімейних цілей ніяк не зменшуються (вони, холєра, ще й «брунькуються» як та гідра багатоголова – одну вирішив/закрив, три з’явилося..), організм починає «віддячувати» за сидячу роботу «мужчины среднего звена» і тд, і тп. А половину життя (-0.5) – вже як корова язиком злизала..

Ось тут якраз і приходить рішення – а ну його все лісом. Скільки вже можна заздрісливим поглядом/бібіканням на олімпійський мотив супроводжувати групу різнокольорових шосерів на стрийській трасі? Хіба не час оживити в собі заплившу жиром чайку на ім’я Джон Лівінгстон і плюнути на всі оці «практичності», «зручності» та постійні «нема часу». Поставити Трек в підвал, купити, нарешті, шосер і крутити аж поки хватить духу чи колін. Такі думки вже давно крутилися в голові, часто вириваючи з життя на нічний полігон, де тільки небо, нічний холод і часом повний місяць були свідками мого ковтка свободи від того «себе», який існує при світлі дня. «Нема підготовки», «з дитинства треба було тренуватися», «дорого», «загрубий для шосера», «то дитяча забава», «спалиш коліна, дурню» – внутрішні відмазки вбивають мрії краще за будь-яку рутину.

Момент настав в кінці квітня, коли вена на лівій нозі стала подібна на удава, я в велоформі нагадував жирного супермена (вага до 115 кг), Трек по асфальті сунув як трактор, понурий від постійних поломок шпиць на бездоріжжі полігону, пульс на горбах був в космосі (торчок в Туричі взагалі пішки йшов, а перед тим до 194 пульс заганяв), «умудрённый» АВ показував маршрут 100-ки і давав безцінні поради, Богдана божественно фігачила ногами на своїй Bianchi, Діма був весь з себе спортсмен і атлет, Микола тупо гробив коліна, Strava глючила над треком в рюкзаку, пташки співали, мухи дзичали.. Відживши вдома, я зрозумів, що або я момент ловлю, або він мене – без варіантів, тобто :). Далі як по маслу – Чабан продає тепер вже мого Stevens’а, дороги зроблені до Євро-2012 (хоч якась користь з того футболу), Діма та АВ час від часу зі мною їздять і показують злачні місця та всякі tips and tricks типу їзди групою, погодка все більш катабельна, вагу збиває(-11 кг в кінці червня) елькарнітін в купі з накатом (~5к км за сезон). Shaking Stevens (+1) витягує дуже багато енергії та часу, але з іншого боку він же і підзаряджає для нових звершень.

Незважаючи на літні проблеми, клопоти та турботи (а вони як на зло саме в цей період чомусь дуже розплодилися – так ніби тестували мене на рішучість :)) – катаю багато і більш-менш постійно. “Приходів” трапляється вже менше, але зате з’являються нові знайомі, набувається досвід та вкатується серцево-судинна система. Запал перед виїздами піднімає пульс, під час заїзду в голові крутяться думки/ідеї/плани, втома після виїздів витісняє лінощі та дурні звички. В такому бадьорому темпі сам не помітив як доїхав до вересня і ювілею (30). Але доїхав вже зовсім з іншими думками – півжиття прожито-таки не дарма, знайдено внутрішній моторчик для подальшого руху, люди довкола позитивні та цікаві, та й світу он ще скільки не перекатано та не побачено. Як результат, напевно, найцікавіший день народження з моменту мого 20-тиліття (тоді теж був цікавий, але по-інакшому :)).

Якось випадково (?) наштовхуюся на думку, що вся ця самотність – від лукавого, насправді людей цікавих довкола, як тих метеликів різнокольорових в гарний літній день. Треба переосмислити поняття друг і включити в ці раніше ретельно фільтровані списки побільше яскравих людей, з якими я на життєвому шляху стикався/стикаюся/стикатимуся. Адже не суть важливо, щоб в біді помагали (бо й так треба кожному пройти свою частку випробувань, інакше ніякі друзі не спасуть), чи щоб аж “в гори” (якщо я сам не готовий за когось в гори, то навіщо ті тести на надрив іншим), чи ще гірше “до гроба” (як не крути, а “смерть – дело одинокое”, як писав класик), чи щоб тупо забавляли (пустопорожні забави ні радості, ні користі вже не приносять). Друзями треба називати тих людей, з якими особисто мені приємно спілкуватися, які позитивні та відкриті, з якими приємно спілкуватися і від яких є чому вчитися. Менше зважати на персональні заморочки (кожна людина перебуває на своїй стадії розвитку), а більше звертати увагу на ті якості характеру, які найбільше притягують і мотивують. “Нитиків”, зануд, “тошнотиків”, злюк, паскудників, фарисеїв та облудників і так в моєму колі спілкування немає (за деякими рідкісними вийнятками), а значить і немає причин від яскравих особистостей відгороджуватися.

Пробувати до людей відкриватися спочатку було незвично – енергії і так обмаль навіть на свої справи/інтереси, а тут ще нові знайомства, яскраві особистості. Проте, як виявилося, внутрішній енерджайзер тільки виграє від спілкування з хорошими людьми. Дружня посмішка, цікава обговорена ідея, корисний досвід, спільні чи окремі пригоди – це все зовсім не виснажує, а лише надихає. Варто тільки перестати витрачати власну енергію на нецікавих людей (комусь же вони певно будуть цікаві, а мені є куди подіти свої нерви та час), як її вистачає на всіх цікавих + ще й собі зверху залишається. А надлишок можна вихлюпнути на оточуючих/домашніх(всім стане в пригоді), і таким чином ще знайти/відкрити цікаві риси в знайомих незнайомцях.

Важливий побічний ефект політики відкритості до людей, виявився в простому факті – довкола набагато більше хороших і цікавих людей, ніж можна собі уявити (особливо, якщо читати/дивитися регулярно новини :)). Вони до того ж ще й групуються за основними аспектами своєї цікавості – не америка, знаю – але часом до простих речей доходиться обхідними шляхами. Ось так і вийшло +100 (мінімум) в минулому році – образно, звичайно ж, бо якщо почати всіх вас рахувати, позитивні мої читачі і оффлайнові друзі – то вийде кострубата цифра + ми ж не на змаганнях і навіть не на бреветах – мені важливо хто їде зі мною, а не хто виїжджав чи приїде до фінішу. Дякую вам всім за минулий рік і до нових зустрічей!

Важлива примітка для сім’ї та дітей. Я спеціально не зачіпав тут аспектів сімейного характеру, оскільки ця тема є інтимною і не стосується широкого загалу. Але знайте, що без внутрішнього “я” не можна будувати “я” зовнішнє, тому все вищенаписане стало реальним в тому числі і завдяки вашій підтримці мене внутрішнього. Peace 🙂

P.S. Акція “рік соціалізації” наразі оголошується безстроковою – аж поки не вигадаю чогось цікавішого.

Advertisements

2 thoughts on “-0.5, +1, 30 та +100 (новорічний пост)

  1. Почитав на одному дихані, і послухав файних пісень. І знаєш напевно вислів “мені важливо хто їде зі мною, а не хто виїжджав чи приїде до фінішу” треба зробити основним принципом під час вибору кіл спілкування.

  2. Пінгбек: Боротьба за паспорт в Луцькому паспортному столі | Bike Traveller's Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s