Авто/вело Хорватія 2012. Загальні моменти.


Задумка поїхати в Хорватію або Чорногорію в нас була вже досить давно, але її все ніяк не вдавалося реалізувати то через мої постійні відрядження, то через небажання заморочуватися з візами, то ще через якісь відмовки. Але оскільки 2012 виявився останнім роком, коли Хорватію можна було відвідати без шенгенської візи, ми вирішили спробувати (забігаючи наперед, скажу що по підготовці документів навряд чи ми сильно від цього виграли 🙂 ).

Для початку, я начитався форумів та вражень Володі і Славіка, які досить детально розписали процес підготовки та всілякі лайф-хаки. Я постараюся аж так детально не розписувати процес отримання віз, бронювання житла і тд (хлопці це зробили досить детально), а просто перелічити основні моменти нашої підготовки.

Підготовка та планування подорожі.

Як і рекомендували хлопці в своїх дописах, готуватися ми почали десь за 3-4 місяці до поїздки. Спочатку був план їхати з кимось з них (діти приблизно того ж віку; що Славік, що Володя – спокійні матрасники, а не бухарі-тусовщики; велопокатушками захоплюються і тд), але Володя планував їхати на вересень, а Славік мав їхати з друзями на тиждень швидше за нас і дещо в інший район.

Тому ми просто сіли з Юлею і прикинули, які саме параметри відпочинку нас влаштовують, щоб знати, на що саме орієнтуватися в плануванні:

1) хотілося побачити якомога більше цікавинок та місць в Хорватії, а не просто вбити час на пляжі.

2) місця нашої дислокації мали бути шосейно-катабельні для мене + мати достатньо апхілів, щоб я набирав накат вгору.

3) житло мало бути 2+1, причому бажано, щоб спальня була в окремій кімнаті, повноцінна кухня, пралка (щоб прати велоформу) і бюджет на житло складав ~50 євро за добу (середня на вибраний нами сезон).

4) маршрут подорожей по країні мав бути оптимальним, щоб не намотувати кілометраж в машині туди-сюди, замість відпочинку на пляжі чи екскурсій.

Виходячи з таких міркувань, я розбив план проживання на 3 частини – по тижню на кожну локацію, з помірно довгим переїздом в кінці тижня, протягом якого по маршруту ми мали б якусь цікаву проміжну локацію, відмінну від точки проживання – щоб не втрачати марно цілий день на переїзд/поселення. Проживання я підбирав в трьох різних регіонах країни ідучи з заходу на схід країни. Вибір робив дуже просто – детально вивчав на Google Maps берегову лінію, довколишні місця та рельєф, так щоб було і мені цікаво поїздити на ровері, і Юлі з Даринкою було де на пляжі вигрітися, і потім ввечері в якесь місто старовинне на екскурсію махнути всім разом. Там же, в ГуглМапс шукав апартаменти і виписував собі варіанти, виходячи з близькості до моря, ціни, наявності паркінгу, інтернету і інших параметрів. В середньому вийшло по 12-15 варіантів на локацію, серед яких відфільтровувався найбільш цікавий для нас трьох.

Перша локація – місто Ровінь, півострів Істрія. Найближчий до Італії регіон, який довший час і перебував під впливом італійців. Тут збереглося багато їхньої архітектури, містечка невеличкі та затишні, дороги звивисті та мальовничі. Ровінь був вибраний завдяки його центральній локації, що дозволяє доїхати до більшості цікавостей Істрії за максимум 2-3 години. Житло в Ровіні я шукав на локальному сайті http://www.rovinjadvisor.com і після оглядин/переписування з понад 13-ма власниками вибрав оцю квартиру в півпідвалі, яка була до того ж найдешевша з усіх наших букінгів протягом поїздки – 40 євро за добу.  З плюсів – окрема спальня, велика кухня, парковка, близько як до центру Ровіня, так і до моря (причому в парковій частині, а не в старому місті). З мінусів – неробоча пралка (прали мій велоодяг в господарів поверхом вище, без доплати), півпідвал (це насправді виявилося плюсом – бо не було гаряче в приміщенні ні разу, навіть попри те, що не було кондиціонеру). З іншого боку, за таку ціну, в цьому районі Ровіня варіантів такої якості – небагато, тому дуже рекомендую. Саме за цією локацією ми потім сумували найбільше ;).

Друга локація – знайдена по знову ж простим оглядом побережжя – село Цріквеніца, навпроти острову Крк і недалеко від Рієки (велике портове місто). Тут розрахунок був хитріший – жити на острові Крк мені не хотілося, бо всі більш-менш цікаві міста на ньому розташовані на дальній стороні, а живучи на материку, ми могли доїхати на острів або на авто або ж велосипедом. Плюс, з материкової сторони є долина Вінодол, яка з обох сторін відгороджена хребтами, що обіцяло мальовничі шосейні покатушки, апхіли та швидкісними спуски. Квартиру тут я шукав як на локальному сайті села  (http://www.crikvenica-info.com), так і по окремих сайтах власників, яких видавав мені ГуглМапс. Вибрали отаку. Це була найдорожча наша оренда за всю поїздку – 65євро за добу (середня ціна врівноважувалася економією на першому варіанті). Але і квартира була найкраща – простора, світла, з кондиціонером, гарним виглядом на острів Крк, і відносно недалеко від пляжу (причому класного пляжу, після якого ми навіть не хотіли їхати на інші :)). Ще один плюс – з цієї локації я планував поїздку в національний парк КРКА (не плутати з островом!) і звідси виходить практично прямий маршрут. До мінусів квартири я б відніс ціну (але в цьому районі дешевше знайти можна хіба прямо біля траси) і надзвичайно крутий підйом ~20% прямо під будинком, на якому я перший раз мало не спалив зчеплення (потім до нього вже звикли), ну і пралки в номері не було – прав форму в власників (без додаткової оплати).

Третя локація – село Башка Вода, недалеко від Омішу, обиралася як найкрутіша в плані покатушок на шосе – одне з останніх сіл перед високим гірським масивом, дорога вся в крутих серпантинах і хороше розташування між Омішем/Сплітом/Трогіром та Макарською.  Далі по карті їхати не хотілося, бо там і села йдуть наліплені попід горою, і ціни дорожчі (бо варіантів менше), і пляжів толком немає, і далі вертатися при від’їзді додому. Дубровнік цього разу вирішили не включати в поїздку – залишили його на наступний візит 🙂  Квартиру в Башці Воді я вже шукав як-небудь, по різних локальних сайтах і в результаті вибів впав на оцю – мінусів було достатньо (кімната одна велика, кухня маленька, заїзд на парковку ще крутіший чим в попередній локації, до моря пішком не ходили взагалі – бо далеко), зате ціна в бюджет вписувалася і було відносно недалеко до траси (хоча апхіл перед квартирою був такий, що ця відстань здавалася досить довгою :)). Ще з мінусів – власники говорять тільки німецькою і в цьому районі селиться в основному польський робочий клас, який щовечора голосно включав в машинах музику і шумів під вікнами. Але оскільки мені вже процес підбору житла трохи набрид, то з третьою локацією я не “заморочувався”  – було, загалом, непогано.

Невеличка примітка щодо пошуку житла. По кожній з локацій я вибирав 10-15 варіантів і розсилав власниками стандартний лист англійською з описом скільки нас їде, які в нас вимоги і тд. Відповідали мені приблизно 8-9 адрес. З них половина англійською, решта – хорватською мовою, але завдяки translate.google.com ми з ними могли спокійно порозумітися. В результаті фільтрації (ціна, доступність на потрібні дати, можливість отримати поштою підвердження бронювання (треба в консульство для візи), наявність банківського рахунку для переказу) я вибирав варіанти наведені вище і вже предметно з власниками спілкувався щодо деталей передоплати. Загалом, хорвати дуже жваво йдуть на контакт і порозумітися з ними не є складною задачею. В нашому варіанті вийшло так: перший власник говорив/писав тільки хорватською (гугл.транслейт), другий говорив/писав англійською, третій говорив хорватською та німецькою (гугл.транслейт) – і з усіма ми домовилися про бронювання/оплату/поштову відправку підтвердження, хоч і не завжди з першого разу 🙂

Пошук житла я почав за 2 місяці до поїздки. Бронювання з повною оплатою наперед здійснив за 1.5 місяця до виїзду.

Документи на транзитну угорську візу. Як я вже казав, в 2012-му в Хорватію візи не треба було. Але треба було транзитну шенгенську візу через Угорщину. По суті, пакет документів на транзитну візу нічим не відрізняються від документів на звичайну “шенгенку”, тому виграш від хорватської безвізовості був не такий вже й великий 🙂 Для підтвердження резервації житла я оплатив повністю вартість проживання в усіх трьох локаціях (SWIFT-перекази на іноземні рахунки через ПриватБанк), після чого власники кожної квартири вислали мені термінові листи з письмовим підтвердженням оплати та бронювання (формат листа довільний, я його складав сам по шаблону, який надав мені Володя), причому в угорське консульство треба було здати як лист з печаткою власника (або підписом, якщо власник житла не має печатки), так і конверти з наклеєними хорватськими марками. Реєструвалися ми на сайті угорського консульства в Ужгороді десь за 4 тижні до поїздки, випала дата подачі документів за тиждень до поїздки. Але я не врахував, що той тиждень був в угорців скороченим через свята – відповідно мали трохи переживань чи встигнуть зробити візи – на щастя все обійшлося і візи Юля поїхала забирати в Ужгород вже на наступну п’ятницю, в той час як я поїхав в Луцьк по Даринку.

Перетин кордону, транспорт, навігація, загальні враження.

Виїжджали ми з Мукачевого в суботу вранці, після ночівлі в готелі Паланок (досить непоганий готель з нормальними цінами та просторими номерами, хоч сніданок і не включений в вартість номеру). Поїхали на КПП Лужанка, що за Береговим. Перетин кордону зайняв десь півтори години (було б швидше – ми спочатку стали в чергу для автомобілів з EU :)), причому митники в багажник навіть не дивилися – бо треба було б знімати ровери. кріплення і тд. Просто заглянули в салон, віддали паспорти і побажали щасливої дороги.

Машину якось спецільно до поїздки я не готував – помив ззовні і в салоні, вийняв ліву задню сідушку (щоб велосипед Даринчин їхав в салоні) і купив в Харкові б/в кріплення Thule 9106 для мого Стівенса та Юліного Кетлера на задню дверку. Їхати з такою конструкцією ззаду спочатку було трохи незвично, і на автобанах вона не давала розігнатися більше 130 км/год, але потім звик і їхали десь в районі 120 км/год без проблем.  ще одним мінусом такого рішення з велосипедами став розхід – більше 8 літрів/сотню за всю поїздку. Щоправда, тут ще й клімат-контроль треба враховувати, який постійно був включений. Рулі і верх рам велосипедів треба було обмотувати кульками, бо вони виступали над дахом і збирали всяких мурах, особливо при вечірній їзді.

В багажник напакували купу всього – одягу, плавальних штук, Даринчин велосипед, різних вело-причандалів, і навіть трохи їжі – в результаті дещо навіть привезли назад 🙂

Траси в Хорватії в дуже хорошому стані, але багато з них платні, другорядні дороги часом вузькі та звивисті, але теж рівненькі. Основна проблема в їзді по другорядних дорогах – трафік, пролягання через села/міста і купа поворотів (дороги в основному йдуть попри узбережжя або між/через горами), що забирає досить багато часу (обмеження швидкості в населених пунктах – 50 км/год, між ними – 90км/год, на платних трасах – 110-130 км/год), якщо треба далеко їхати. Попадаються закинуті дороги через гори або під’їзди до моря, де можна зустріти різної величини щебінь, або об’їздні дороги попри гори, які активно ремонтуються. В будь-якому випадку – єдине, що може принести якісь неприємності – це гострий щебінь на гірських дорогах, а так то країна проїжджабельна на звичайному міському автомобілі практично всюди. Із складнощів я б ще згадав їзду в сонячну погоду, коли від яскравого сонця не спасають навіть окуляри, очі все одно втомлюються. Тому варто напевно, планувати поїздку надвечір або рано вранці, поки сонце ще не так палить.

Навігацію я планував використовувати на планшеті, але в ньому щось дико глючив GPS, тому Юлін телефон був основним навігаційним пристроєм нашої подорожі. Карти Хорватії були не такі детальні, як угорські, але загалом не блукали. В місцях нашого проживання був інтернет, тому для певності, я зазвичай підвантажував ще й ГуглМапс в районі, куди ми планували їхати, бо iGo не завжди знав під’їзди до моря чи якісь стежки по горах.

Пляжі за хорватськими законами є власністю держави і тому не можуть бути закритими чи приватизованими – відповідно купатися і розкладатися можна будь-де, навіть на пляжі готелю, пансіонату чи кемпінгу – основне знайти парковку і, за бажанням, вільні лежаки чи парасолі (ми парасолю мали з собою, але часом добирали на пляжі, щоб мати більше тіні).

Платні парковки ми використовували хіба в містах, коли гуляли по історичному центру, щоб не вертатися далеко до машини. Але загалом, з паркінгом тут проблеми виникають тільки в дуже популярних місцях, хоч завжди є альтернативи. Місцевий і не дуже народ часто паркується навіть під знаками, мотивуючи це тим, що парковочні штрафи поліцейські часто лінуються виписувати (це більше правда для сіл, бо в містах ми часто бачили парковочного поліцейського, який їздив на скутері по місту і виписував штрафи). Але до відпочиваючих в країні загалом ставляться дуже лояльно – особливо до різного роду кемперів та європейських пенсіонерів, які тут живуть по півроку, та й взагалі склалося враження, що ніхто в спеку особливо не напружується і відпочиваючих зайвий раз не напружує 🙂

Приблизний маршрут подорожі (не враховуючи якихось дрібних поїздок довкола місць проживання та веломаршрутів) :

Загальний кілометраж на авто: ~5200 км.

Загальний кілометраж на велосипеді: 570 км.

Загальні витрати на платні дороги: 120 євро

Загалом бензину використано: 429 літрів

Загальні витрати на пальне: ~550 євро

Витрати на проживання по маршруту: 1162 євро (23 дні)

Витрати на візи: 150 євро

Продовження буде…

Advertisements

6 thoughts on “Авто/вело Хорватія 2012. Загальні моменти.

  1. Пінгбек: Річна статистика автолюбителя – ч.5 « Bike Traveller’s Blog

  2. Файно.
    Стосовно штрафів за паркування, я В оміші таки вхопив такий штраф, ще в 2011. Заїхав в двоик якийсь думав там безкоштовно, а виявилось що на вїзді в дворики стояв знак який казав щото 3тя зона паркування. Штраф = вартості 12 годин паркування.

    А от те що відпочиваючих не люблять напружувати то правда, нам так дядечко, власник готелю казав, що відпочиваючим можна навіть випившими їхдити поки адекватно поводяться.

    А взагалі мені щось Хорватія так подобається що я б туди ще раз поїхав, може не цього року, але за кілька років точно.

    Ну і по візам, в 2011 році ми робили угорський транзит, в 2012 мали польский мультик, І мені видалось це значно простіше, в багатьох аспектах подорожі.

    • Нам зі штрафами повезло. В Пулі був навіть прикол – я пробував знайти хоч якусь паркову в історичному центрі міста і все було забито. Аж дивлюся, дядько-квіткар завозить свої квіти на ніч на склад – я його запитав, чи можна тут ставати – він каже без проблем, тільки поможи мені квіти занести в оцей гарний історичний сарайчик )) я допоміг, ще трохи з ним побалакали – він хорватською, я англійською і все – він мені пояснив, що то його сарай, відповідно він вирішує, а не поліцай, хто там може паркуватися )))

      в інших містах зазвичай знаходили парковку платну без проблем, а на пляжі, як їздили – теж без проблем, хіба раз чи два ставили попри трасу (де всі були напарковані).

  3. Пінгбек: Авто/вело Хорватія 2012. Тиждень перший. « Bike Traveller’s Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s