Боротьба за паспорт в Луцькому паспортному столі

Ілюстративне фото із сайту dem-alliance.orgПісля останньої поїздки закордон, коли хорвати мені проштампували останню вільну сторінку, Юля мене постійно “пиляла”, щоб я здав документи на новий закордонний паспорт. Жінки вони взагалі такі – їм би тільки причину “попиляти” 🙂 Мені він якось не дуже розходився, бо й так в найближчому часі закордон їхати я не планував, тому відкладав то діло в довгий ящик. Крім того, регулярно проїжджаю вранці повз львівський міжрегіональний центр видачі паспортних документів (на Залізничній 56) і постійно бачу там купу народу в чергах – шкода гаяти свій час на такі забави. Але ось намітилася поїздка до Луцька на декілька днів, тому заодно вирішив і подати документи по місцю прописки.

За той час, що я тягнув з подачею документів, траплялися різні “перетрубації” з паспортними столами – щось там відміняли, щось реогранізовували, щось покращували і тд. Проте черги під ними явно не зменшувалися і в пресі та інтернеті випливали все нові та нові подробиці корупційності цього виду діяльності. Як воно часто буває з чоловічим затягуванням до останнього, виявилося, що я правильно зробив, що нікуди не поспішав. За цей час технології боротьби з наглючими присосками держслужбовцями досягли певного розвитку, що дозволило мені частково скористатися здобутками піонерів цієї боротьби. Одним з першопрохідців, наскільки я можу судити, є мій колишній однокурсник – Юрій Бульбах. Позитивний чувак, якщо хтось його ще не знає. Саме його пост на сайті Захист Прав допоміг мені розібратися що до чого і як діяти. Тож на знак подяки Юрі за його сізіфів труд, вирішив написати звіт з мого невеличкого походу проти корупціонерів і що з того вийшло. Читати далі

Advertisements

Критий Ровер 2013

insane_rover_logoПро велотрек у Львові я вже якось дивився/читав у Славіка і Володі, але тільки цього року вирішив спробувати свої сили в заїздах. З одного боку, певна фізична форма присутня в результаті вкручувань на станку, з іншого – цьогорічна зима вийшла багатою на покатушки по шосе. Єдине, що трохи додавало вагань – це нульовий досвід їзди на “фіксерах” (спеціальних велотрекових роверах з фіксованою передачею і відсутністю вільного ходу педалей – треба постійно крутити) і брак техніки проходження віражів. Забігаючи наперед, скажу, що все пройшло більш ніж файно, тому всі мої переживання були марними. Читати далі