Критий Ровер 2013


insane_rover_logoПро велотрек у Львові я вже якось дивився/читав у Славіка і Володі, але тільки цього року вирішив спробувати свої сили в заїздах. З одного боку, певна фізична форма присутня в результаті вкручувань на станку, з іншого – цьогорічна зима вийшла багатою на покатушки по шосе. Єдине, що трохи додавало вагань – це нульовий досвід їзди на “фіксерах” (спеціальних велотрекових роверах з фіксованою передачею і відсутністю вільного ходу педалей – треба постійно крутити) і брак техніки проходження віражів. Забігаючи наперед, скажу, що все пройшло більш ніж файно, тому всі мої переживання були марними.

Перше, що вразило цього року – кількість бажаючих і географія зареєстрованих учасників. Якщо минулорічні імпрези були, судячи з відгуків, більше покатушками для невеликого кола зацікавлених, то цього разу організатори змушені були обмежити кількість місць при реєстрації до 100, а бажаючі були не лише з України та Росії, а ще й з Польщі та Швеції.

f087c83b7015[1]Друге – організація дійства та попередня підготовка до події. Сайт insane-rover чітко пояснював правила, як доїхати, де реєструватися. А організатори та волонтери на місці злагоджено відпрацювали реєстрацію учасників, оренду та налаштування/ремонти велотехніки, перекуси/підзарядку енергетиками, перекладача для шведів/поляків та купу інших факторів.

Ну і третє – я, на жаль, пропустив чемпіонат України на велотреку, тому змоги порівняти рівень обох подій не маю, але, суб’єктивно, рівень підготовки учасників був дуже і дуже непоганий. Шведи мали непоганий досвід, бо в тренуються регулярно на велотреку в своєму місті (3 роки тому збудований), поляки – багато накату на фіксері по місту, українці та росіяни, які були в 10-ці за результатами кваліфікації теж незле підготовлені.

c7930d6e7ae3[1]То все враження загальні, тепер трохи про особисте 🙂 За тиждень до події, АВ мене провів на велотрек, де відбувалися якісь заїзди, щоб я міг спробувати що воно таке і з чим його їдять. Народ на тих заїздах зібрався не дуже досвідчений, постійно падали, їхали по нейтралці, на віражі навіть не потикалися. Найкращий час кола (250 метрів) був щось в районі 23.5 секунд. Я їхав останнім, послухав трохи порад від Володимира Набойщикова і все таки вирулив на віражі, але задер сильно вгору від спринтерського коридору, тому час вийшов 22 секунди. Ну, думаю, добре, що Дока не було на Драг-рейсингу минулої осені, інакше я б йому “злив” по-повній програмі (в Дока час на минулорічному Критому Ровері теж був 22 секунди. Вселяло надію тільки те, що на тому ж таки Драгу, я об’їхав Елефанта, правда там я міг перекидати передачі і стартувати з нижчої, а тут в мене такої можливості не буде.

3ee2c3b49eac[1]Так чи інакше, варіантів було небагато – сів читати техніку проходження віражів, “ниряння” від бортіка, обгонів і тд. Ясності в голові не додалося, вирішив, що на місці когось з тренерів буду активно розпитувати. На тижні перед тим видалася гарна погодка – катнув пару низькопульсних поїздок на Городок (56 та 65 км), проплив декілька разів в аквапарку(2 по 2 км), раз на тренажері покрутив і на тому вирішив зробити перерву – тим більше, що мав їхати в Луцьк на три дні. Завдяки сніжній масакрі, перепочити в п’ятницю не вдалося – весь день махав лопатою то біля дому, то біля школи – понатирав мозолів і синців на долонях, зате змінив вид фізичної активності )) З Луцька я вертався в суботу вранішньою електричкою і це було правильним вибором – дороги заметені і в страших ямах, автобус навіть якби продерся через замети, то їхав би мінімум 4-5 годин. А так – рівненько, швидко, цивілізовано (електричка якась не українська явно).

У Львові відкопав машину всього за 20 хвилин :), зібрав одяг, шолом, харчування та ізотонік, забрав в Ореста проектор з екраном – і вйо! на велотрек. А там вже – “двіж”. В оргах/волонтерах – знайомі обличчя АВ, АВ2, alex4alex, Елефант, DarkWind, Salariss, Sapfira. Серед учасників – Док, Елефант, Василь з Франківська та ще багато позитивного велолюду, якого я, щоправда, не всіх знаю поіменно. Словом було з ким потусуватися і побалакати – а то головне в усіх велоподіях. Бути глядачем на трибуні, на мою думку, досить нудно – ні тобі живого спілкування, ні позитивної велокомпанії. Ну але то таке – кожному своє.

374492_3944958241748_281422393_n[1]Одразу після реєстрації вибрав собі зелений з синіми рогами ровер (ХВЗ чи Рекорд, не знаю точно), покатався трохи в легенькому і не дуже темпі, подіставав тренерів питаннями як їхати і що робити з пульсом (на максимумі він в мене розганявся до 190+ ударів). Настав час кваліфікаційних заїздів. В голові я мав всю схему проходження другого кола і розгону на третьому через “нирок” від борта, але на практиці пропустив яке ж то коло було другим, почув удар дзвону, що вже останнє коло і просто наліг на педалі якнайсильніше, тримаючись в спринтерському коридорі. Перший віраж, рівнина, кручу з усієї дурі, другий віраж, метри до фінішу – фігачу як кінь, фінішна лінія, фууууххх, закатка.. Результат мене здивув – 18.5 секунди (середня 48 км/год!), що потенційно давав змогу пройти кваліфікацію.

Заїзди інших учасників, Дока, Василя, орги беруть час на підрахунок голосів, всі бажаючі мають змогу покатати. Катаю розминочні кола, треную техніку “нирка”, який прогавив на кваліфікації, збиваю пульс і тд. за порадою підїхав до пана Селезньова, який мені дуже допоміг в подальших заїздах і вказав на різні прогалини в моїй техніці. На пульс, я за його порадою перестав дивитися, їхав по відчуттях в ногах. Покатав ще декілька кіл за його порадами і організатори оголосили результати кваліфікації. Я – 14 місце з 18-ти допущених до подальши змагань, серед учасників різного роду монструозності/досвіду :). Приємно, звичайно ж, але і страшнувато трохи – бо пам’ятаю, як вмирав після останніх заїздів на Драгу. Народ підбадьорює, тому на позитиві.

3a27a4f92926[2]Перший груповий заїзд я стартував другим і “злив” його повністю, але там і чуваки були зі значно кращим часом кваліфікації. Зрештою, то був перший раз мій в спринті і вже на першому колі я “шуганувся”, коли мене почали обганяти впритул зверху на віражі, і зіскочив на нейтральну полосу, тому два наступні кола я вже просто доганяв їх. Була ще задумка вийти до борта і нирнути вниз якраз перед фінішем, але знову злякався когось збити, бо якраз там було два велосипедиста. В результаті ривок на фінішній прямій програв. Селезньов після заїзду дав ще декілька порад і на тому я пішов відпочивати. Лишався заїзд категорії “надія” (серед для 3-4 місць по кожному заїзді 1/16 фіналу) , щоб пройти далі.

Якраз перед “надією” сталася прикрість – відірвався ремінь тукліпси на одній з педалей, часу міняти педаль вже не було, тому Док мені дав свій Рекорд – ростовка рами приблизно одинакова, сідло теж на більш-менш такій висоті. Але їхалося на ньому якось трохи не так, як на моєму ХВЗ. Менше з тим, в жеребкуванні витягнув номер 1, тобто стартую першим. Селезньов мені одразу сказав не рубати на початку і максимально триматися за перше-друге місце, далі не відступати. Так і старався їхати, хоча трохи перекрутив на першому колі і по суті розігнав задніх. Другим на старті був швед, який перше коло чемно був за мною, а на друге рвонув вперед, я з усіх сил (Док казав, що було видно, що зціпив зуби) крутнув за ним, але обійти його вже було не доля. Тому намагався тримати друге місце і на фінішній прямій менше ніж півколеса спасло мене від третього місця.

581832_485404851526461_572003024_n[1]На радощах кручу на закатку, швидкість ще велика, тому їду в спринтерському коридорі, проходжу один віраж, рівнину, майже доїжджаю другий віраж – аж раптом чую звук “вжжжииикк”, і за долю секунди велосипед кидає мене боком на трек – суну по ньому ще метр і стоп. Виявилося, що на передньому та задньому колесі відклеїлися трубки – тобто я примудрився роззути велосипед на обидва колеса 😉 Народ підбіг, забрали вел, пофоткали мене та мої синці (удар прийшов на коліно, лікоть та стегно, здер до крові), але чуюся нормально, болю ніби нема, тому оклигую, їм батончики та п’ю чай, розроблюю ноги, бо вже почав відчувати, що “забиті” трохи.

Народ далі собі там розбирається хто кого, а я тим часом прошу перекрутити мені педаль з поломаного велосипеда на мій ХВЗ, оскільки на ньому мені все ж краще крутилося. Педаль перекручена, оголошено перерву між заїздами, їду розігріватися пару кіл по схемі – 5 кіл низом, 3 верхом. Пульс нижче 145 вже не падає, що підказує, що організм вже трохи наїздився.

a7805fa71842[1]Починаються заїзди 1/8 фіналу, я в другому. Жеребкування знову виставляє мене на старт першим, цього разу мене Селезньов запускає, додаючи слова мудрості, які я в черговий раз забув одразу після свистка. Логіка була не гнати на першому колі, бо зі мною і так їхали потужні спринтери, тому треба було спочатку їх помалу крутити, а потім спробувати втриматися за друге місце. Четвертий з нами не дуже хотів виходити, казав, що наїздився вже, тому принаймі третє місце в заїзді було цілком досяжне. Але після свистка сталася чергова катавасія – народ з 2-ї та 3-ї позицій стоячи рвонув вперед (хоча перших півкруга зберігається нейтралітет і почерговість), я перепудився і теж підналіг на педалі стоячи і в той момент коли вже було “устаканився” на 3-му місці, мені зриває ліву ногу з кріплення і чергове падіння на трек. На першому віражі, 30 метрів від старту.

313306_485404751526471_767442287_n[1]Заїзд припинено, перезаїзд. Номер четвертий каже, що ну його в баню, таку романтику – він чудом мене об’їхав при падінні – і більше не їде. Мені вирівнюють руль, тугіше затягують ремінці на педалях і вйо!. Їдемо втрьох. Перших півкруга – феншуй, почерговість і порядок. Далі я, всупереч логіці, починаю розкручуватися і закономірно збавляю темп на середині другого кола, коли краєм ока бачу, що хтось рве ззаду, теж пробую впрягтися, але ноги тупо не тягнуть, тому лишається тільки здивовано помітити, що рвонули навіть не з 2-гої, а третьої позиції. Що морально добиває, ноги вже давно порожні, мене обходить паровозом за третім і другий, третє коло вони вже десь на обрії і я докручую сам. Зате третій ))

Селезньов мене зразу ж пожурив за те, що я розкрутив заднім півтора кола і втратив таким чином можливість боротися за друге місце. Ну але ж це досвід – він, як то кажуть “сын ошибок трудных”. Чесно кажучи вони мене ще під час першого разу трохи шуганули отим своїм ривком зі старту, тому я так і крутанув зразу.

На повному розслабоні обстежую результати другого падіння – тими самими місцями приклався, що додало глибини стертості шкіри на ліктю, та посилило біль на стегні. Вирішив звернутися до медиків, добра тьотя полила мене перекисом водню і наклала трохи бинта на стегно. На тому я вирішив відпочити і розслабитися – якраз оголосили перерву. Покатав трохи розминочні кола, вже практично не ліз на віражі – максимум в межах спринтерського коридору, бо попередні заїзди показали, що мене часом з нього виносить. пульс нижче 150 на нейтральній полосі не падав, тобто організму вже набридло падати 🙂

295546_3944968762011_314890440_n[1]Далі я щось втратив хронологію та логіку заїздів, але їхав чи ще один чи два рази. Кожен раз жеребкування видавало мені 1-ший номер на старт; Набойщиков, даючи старт, співчутливо питався “Готов?”; запускав мене то АВ2, то Селезньов, який все намовляв, щоб я їхав в своє задоволення і не напружувався, бо і так вже нічого не потягну на тому рівні. Я так і пробував, але лише останній, програний заїзд (хоча ні – був там третім, бо четвертий вже не хотів їхати) – їхав так як треба – спочатку нікого не розганяв, потім трохи притримував вилянням в коридорі, щоб змусити задніх їхати вище і змучитися, в результаті вони мене об’їхали верхом як стоячого і я, радий хоч тим, що виконав свою місію докрутив до фінішу на пульсі 170 (а попередні на 195). Ноги вже були абсолютно порожні, тому хоч зціплюй зуби, хоч ні – ефекту вже не було. Якби отак “планово” попередні заїзди проходили – то може щось і краще вийшло б, але що я так казав про досвід ? :))) В будь-якому випадку, вийшов на 11-те чи 12-те місце, тобто результат кваліфікації покращив на декілька позицій. Отримав журнал про/для велосипедистів (з інтерв’ю Яни Беломоїної – землячка, приємно) + ще й повезло від ВелоМакса подарунок виграти 🙂

5407_485404591526487_63131408_n[1]Отаке, словом. Було дуже файно, незважаючи на падіння – хоча добре, що і їх попробував, бо збоку вони страшніше виглядають чим наживо 🙂 Група підтримки і, частково, по сумісництву, організатори була дуже доречна. Тепле людське спілкування; прохолодні, з вітерцем покатушки; азартні ігри на нервах та драматичні розв’язки останніх спринтів.. Було цікаво, весело і пізнавально.

Дякую всім за хорошу компанію, гарні поради та настанови, потужну підтримку та просто гарно проведений час.

Фото позичив в Іри, Тані, та інших форумчан, всі права збережені  і таке інше 🙂

Advertisements

4 thoughts on “Критий Ровер 2013

  1. Відео з заїздів: http://vk.com/videos-51225400
    ось заїзд, де я програв шведу і приїхав другим (шкода, що падіння на закаточному колі не зняли): http://vk.com/video-51225400_165134861

    ось заїзд, де я впав одразу після старту: http://vk.com/video-51225400_165143221

    ну і останній заїзд, де я вже без варіантів “злив” : http://vk.com/video-51225400_165164267

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s