Наш басівський дім. Купівля будинку.


Наш дім

(продовження, початок тут і тут) Була ще одна річ, яка не давала мені спокою під час захоплюючої подорожі львівськими двориками та тьм’яними під’їздами – так званий value for money analysis. Виходило, що як не плануй ремонтів і перепланувань особистого простору, а все одно в результаті спільний простір буде псувати картину. Останні декілька років я зі змінним успіхом наводив лад в дворі нашого старого будинку, тому враження про галицьку “газдовитість” склав собі досить специфічне. Не скажу за новобудови, але в старому фонді є досить високий ризик отримати сусідів, які чи самі нагадять в під’їзді чи кота якогось заведуть, бо ж шкода тварючку, а в квартиру взяти – шкода ремонту, то лампочки від жеку чекатимуть місяцями, замість того, щоб самим поміняти чи хоча б в ЖЕК піти вибити, то прибиральницю треба буде як свята чекати, а без неї нікому в голову не прийде поприбирати за своїми будівельниками і тд. Це вже не згадуючи про якісь масштабніші проекти типу скинутися на домофон, почистити підвали чи горище від хламу на спільному суботнику чи ще щось в такому плані, яке “нікому не треба” зазвичай і “гроші на то краще хай жек дає, нема дурних”.

Як писав раніше, коли гарних варіантів нема, то краще і не вибирати, а просто взяти і take your business elsewhere ))) Призупитися, перевести дух, переглянути плани, змінити перспективу – і часом ситуація міняється в потрібному руслі. Так ми і зробили. Тим більше, що Юля вже не дуже мала час і бажання переглядати варіанти – Марко вже от-от мав народитися (правда, це от-от затягнулося потім майже на місяць :)))

Грози в Басівці особливо епічні

Ріелтори по інерції ще продовжували “наярювати”, я ще час від часу проглядав деякі об’єкти, але дивовижний збіг обставин вже почав формуватися з малих деталей. Спочатку я прочитав в Христі Слободян про те, що вони планують будуватися в Басівці, невеличкому селі під Львовом. Подивися на карті – село як село, що тут скажеш. Та й будову ми  з планів відкинули давно.

Потім Славік Титар почав з певною регулярністю викладати в Strava треки своїх велопоїздок. Знаючи, що Славік катає на мтб-найнері і часто з Семом десь по болотах чи полях, я вирішив, що басівські дороги асфальтом похвалитися не можуть, але поставив собі відмітку, що треба туди якось катнути і оцінити, що ж там таке. Але якось руки (ноги вірніше ;)) не доходили в ту сторону їхати.

Аж тут пан Йосиф з велоклубу Тандем пише оголошення, що Тур Галичини 2013 буде проводитися один день біля нового стадіону, а два наступні – в селі Басівка, Пустомитівський район. Це мене ще більше зацікавило – адже мова йшла не про циклокросс, а про шосейну гонку – значить там є асфальт! А там де асфальт – там життя )))

Басівка/Годовиця цілком придатні для шосе – фотодоказ!

Тепер вже була вагома причина включити Басівку в один з моїх тренувальних виїздів і одного весняного вечора я таки крутнув в ту сторону. Одразу за Сокільниками на зустріч мені їхав пан Набойщиков ще з якимось вело-ветераном, з оглядин майбутньої траси, як я зрозумів. Тільки махнув їм, як зразу ж попав в яму (ох цей пустомитівський напрямок, розслаблятися на ньому не можна ні на хвилину) і зловив снейкбайт. Ще й запаски не взяв (( Поки бортувався, клеївся, качав ручним насосом хоча б 4 атмосфери і тд, то вже і не дуже хотілося тої Басівки.

Але врешті, ось потрібний поворот на Годовицю – і дорога підозріло офігенська. Ще пару км – і ось підйом на Басівку – асфальт просто ідеальний! А село яке – не розбалуване несмаком новобудів, без глухих парканів, розкинулося на горбі, річечка Щирка звивисто через нього проходить, краєвиди на гірці просто бомбезні! Словом, настільки мені сподобалося, що я декілька кругів намотав, незаважаючи на напівспущене колесо.

Вдома я трохи почитав про село, пошукав якісь оголошення – але без особливого ентузіазму, бо вже морально втомлений був цими безкінечними “варіантами”. Розказав своїм і ми вирішили разом туди катнутися – погуляти біля спаленого костьолу, трохи по лісі і старому кладовищі в Годовиці побродити. Дорога не переставала дивувати, особливо коли я поїхав не через Малечковичі, а напряму через кільцеву дорогу.

Зате на фотку попав )))

Ну хоч на фотку попав )))

Сам тур Галичини для мене пройшов передбачувано – хоч технічно я і не DNF і крутив всі кола, але стабільно останній в своїй віковій групі і суддям мої доїзди чекати не хотілося, бо ж ще юніорів пускати треба було. Трохи було сумно, що в протоколи мене включити забули, але було б що там включати, зрештою 🙂 Зате я зауважив, що їздити по Годовиці і Басівці мені подобається, навіть якщо мене майже “заокруглював” пелотон. Геннадій Миколайович підбадьорював, що треба тренуватися і я навіть пообіцяв, що візьмуся за голову і буду цілий сезон наполегливо працювати над собою. Чесно скажу, що старався і опирався обставинам аж до того моменту, коли сімейні цілі не переважили в персональному рейтингу ))

Отже, я вирішив уважніше приглянутися до пропозиції Басівки і Годовиці. Поїздив по вуличках, пошукав оголошення про землю, поговорив з Андрієм Слободяном і, в принципі, ситуація виглядала як і всюди – земля під новобудови дорога і її не так вже й багато (це плюс, насправді, бо взяти ту ж повністю розпродану Зимну Воду і стає сумно від такого масштабу “інвестиційної” забудованості, яка стоїть роками потім). Два основних райони для забудов – Гірка між Басівкою і Годовицею, до якої впритул підходить асфальтна дорога. І “Гранд Резорт”, де за базою відпочинку є всілякі палаци, де нашого бюджету аби на паркан і землю тільки і вистачило )) Є ще декілька вуличок зі сторони Малечковичів і ділянки по дорозі на Гранд Резорт, але там ЛЕП, тому це вже трохи “не альо”.

Вечірня Басівка

Аж тут в око мені впало оголошення про продаж будинку + ділянки в Басівці на якомусь не дуже (я б навіть сказав зовсім не) популярному сайті. Декілька непереконливих фото, опис “житловий”, “терміново”, на диво адекватна ціна і дата публікації вчорашня. Юля скептично поставилася до оголошення, але я таки вирішив передзвонити і домовитися про показ. Їхали дивитися без особливих надій, просто на позитивних спогадах про це чепурне село.

Далі практично один в один повторилася ситуація з купівлею “Фокуса” – коли я, маючи в голові всі оці поради, які я виписував в попередніх двох постах, практично ж одразу вирішив, що хочу тут жити. Не псував враження ні вуличні сміттєві баки недалеко від воріт, ні загальна “зарослість” подвір’я, ні вівчарка, яка жила в одній з кімнат, ні купа дверей, які візуально жерли простір, ні навіть на око видні масштаби необхідності все переробляти в середині. От заїхав на двір, зайшов до хати, пройшовся по кімнатах і просто закохався в краєвид з вікна.

Вид з вікон, який мені одразу впав в око

А кохання – це штука, якій я звик довіряти і прислухатися. Воно мені в багатьох моментах життя пригодилося і багато де допомогло. Тому навіть попри те, що я виконав всі необхідні ритуали перевірки, прицінки вартості ремонту, обдумування проблемних моментів оформлення документів, я зразу націлився на цей будинок і ділянку. Юлі теж сподобалося, але її ще в процесі довелося неодноразово переконувати – жінки часто відчувають ревнощі і опираються змінам.

Зрештою, навіть на тверезу голову будинок мав багато практичних переваг:

  • Велика і гарна ділянка площею в 18.5 соток (хто знає прикол з числом, не паліть контору )))
  • Будинок радянського планування (1976 року) на три кімнати + кухня + прибудова для ванни та прихожої
  • Оптимальна для нашої сім’ї площа – 86 м.кв + можливість розбудови вверх при потребі
  • Проведені газ, світло, телефон та свердловина 35 метрів на воду
  • Грамотно перекритий дах металочерепицею та сучасна ливнева система
  • Всі вікна замінені на металопластикові
  • Замінене опалення + сучасний двохфункціний котел Viesmann
  • Грамотно продуманий 5-ти ступеневий септик
  • Реально житловий стан вітальні та спальні (ламінат, нормальна побілка)
  • Офігенський краєвид з двох вікон вітальні на типу ставок і на поля (це напевно те, в що я зразу закохався ))))
  • Будинок на горбочку, посунутий відносно сусідських будинків метрів на 20
  • Гарний (хоч і сильно зарослий) сад
  • Гараж та хліви, де вже не було всякої живності, за якою треба було б доглядати чи прибирати
  • Ділянка з асфальтовим під’їздом і пооддаль від дороги на Оброшино
  • Купа дітей на сусідніх вулицях як Даринчиного так і Марчикового віку
  • Близькість до лісу і дитячого майданчику біля церкви

До недоліків відносилися:

  • потенційно проблемне питання оформлення документів – в будинку проживало двоє інвалідів на утриманні власниці
  • віддаленість від міста, необхідність регулярного добирання до та зі Львова
  • сільський стиль життя сусідів
  • обсяг необхідної роботи на ділянці і по ремонту
  • заміна нашого стилю життя та інтересів різними “треба” по господарству

Думаю, що видно, який список доповнював я, а який – Юля ))) По перевагах я і досі можу розказувати годинами, тому перебіжуся коротко по недоліках (або “робочих моментах”, як я їх називаю в даному випадку) :

Навіть через вікна виглядає класно!

1)Документи були оформлені на власницю, жодних зав’язок на право власності в інвалідів не було. Власниця – старша пані, яка вирішила переїхати до міста, бо там ближче до лікарень + сама тягнути господарство не може. Як я виявив потім через детальний пошук по базах, пані Єва до Басівки переїхала зі Львова, тому добре розуміла, чому хоче повернутися до міста. Зять Володимир та її старша дочка теж виявилися приємними і порядними людьми, з якими ми одразу знайшли спільну мову. Ріелтор, яка завідувала об’єктом, сама теж живе в Басівці – тому ризик “кидання” з документами значно знижувався. Для додаткової впевненості я задіяв адвоката, який мене консультував по паперах і договорах.

2)Відстань від будинку до Даринчиної школи – 11 км, без трафіку я її долаю за 15 хв. З трафіком – за 20-25 хв. Живучи на квартирі я витрачав на school run приблизно 15-20 хв і до 40 хв, якщо завозив ще Юлю на роботу. Тому це питання майже автоматично знялося. Так, треба більше планувати використання автомобіля і не вийде прогулятися до роботи, якщо в Даринки канікули – але в переважній більшості часу все лишається так як і було. А який кайф їхати на роботу влітку через поля і назустріч сонцю – навіть не буду починати )))

3)Насправді, подальші дослідження виявили, що Басівка корінних “аборигенів” має відносно небагато. Багато жителів за однією з версій були переселені з району полігону, а багато переїздили з міста самі і особливо в останні роки. Багато народу працює або працювало на львівському аеродромі, а тепер або в Транссервісі або на заводі “Майола” в Оброшино. Конкретно на нашій вулиці люди працюють на городах і двоє чи троє навіть тримають корови або кози, але крім цього мають якусь роботу, тобто не живуть з землеробства.

Практично первозданна красота, яку ще добряче треба чепурити. Ще стільки ж землі за будинком.

4)Роботи на ділянці і по хаті був непочатий край – але це тільки тому, що ми вирішили переробляти все під себе. Юля переживала, що мені не вистачить натхнення чи навиків. Справедливо зауважу, що я ніколи не любив і далі не люблю роботи на полі (особливо методами чи засобами наших пра-пра-пращурів – в 21-му столітті, вдумайтеся!), але коли йдеться про епічні завдання, для яких чоловіки були створені і які мають на меті побудову житла для своїх нащадків і дружини, то тут я нічим не відрізняюся від середньостатистичних трудяг. Тому я переконав Юлю, що хоч картоплю я їй садити не планую, але викорчую, перекопаю, поремонтую, знесу, спалю, порубаю, прорию, впорядкую, підстрижу, приберу все до ладу і стану “в холєру хазяйновитим”, оскільки мова йде про мою власну землю, врешті решт ))) Забігаючи наперед, скажу, що приводів для сумнівів в цьому питанні Юля так і не має 😉

Друзів на довколишніх вулицях до кольору, до вибору

5)Насправді доросле життя, тим більше з двома дітьми і так накладає купу всяких “треба” на людей. Тому цей аргумент нівелювався наявністю в нас Даринки і “от-от” народженням Марка. Якби не хотілося лишитися в місті і плекати свої особисті хоббі, а діти ростуть і їм треба мати свої спогади про батьківську хату, мати можливість ганяти і тусуватися по вулиці, будувати бази в лісі чи мати просто стабільний круг друзів. З цим у Львові в Даринки якраз було тяжко – діти на майданчику в парку постійно мінялися, шкільні друзі поруч не жили, саму її відпускати гуляти в місто було завжди страшно, а літо в однієї чи другої баби – це мало, як на мене. Цей аргумент напевно найбільше подіяв на Юлю, тому що як не крути – а всі ці пошуки житла якраз і затівалися для/заради дітей в першу чергу.

“Робочі моменти” і сумніви – це добре, але переваг було так багато, що Юля врешті здалася і ми, заручившись підтримкою адвоката Володі, поїхали торгуватися. На перший погляд мій метод торгу може видатися дивним – замість 90 тис усд, ми підписали попередній договір на 91 тис усд (пам’ятаєте про пораду дивитися об’єкти без усієї наявної суми? так отож, з досвіду пишу 🙂). Але це наразі найкраща моя покупка, як не крутіть. Суть торгу була в тому, що продавець брав на себе всі накладні витрати по операції продажу – документи, витяги, послуги ріелтора, послуги нотаріуса по переоформленню права власності, оцінку та супутні податки та платежі. Юля мене ще часом “попилює” цим торгом, але я вперто вважаю, що домовилися ми гарно. Сенс торгувати є всіляких бариг або наглючих спекулянтів, а пані Єва і її родичі, крім того що виставили адекватну ціну (враховуючи стан будинку, багато грамотних удосконалень і площу ділянки), були ще й порядними і позитивними людьми, яким не шкода і переплатити (хоч, ще раз повторюся – це не випадок переплати все одно, Юля! 😉 ). Плюс, в мене одна з потаємних “галочок” в душі при виборі була якраз “Купити в хороших людей“, бо не хочеться свій час і зусилля, конвертовані в долари, віддавати поганим.

DSC06945

Вночі краєвид теж бомбезний

Нам лишалося тільки занести гроші в банк, переказати їх на рахунок і отримати документи на руки. Нічого особливого, було хіба пару моментів коли я по обмінних пунктах міста носився з доларами і кишенями повними то 100 тис, то 200 тис, то 300 тис грн, але фоток цього процесу, на жаль, не збереглося. Була ще історія, коли я в банку перераховував всі ці пачки гривень і додав на 20 тис грн більше, а касир це помітила і сказала нам. Адвокат Володя теж дорого не цінив, бо роботи йому не було аж так багато і він зразу про це чесно сказав. Ріелтор Уляна теж сприяла процесу оформлення документів і всіляко підтримувала нас інформаційно і морально.

Словом, під час процесу нас оточували хороші люди і це лиш переконувало мене, що ми на правильному шляху. На цей шлях, щоправда, пішли практично всі наші заощадження в золоті, доларі і євро – тому я перестав слідкувати за перипетіями валютного і фінансових ринків і нерви мої значно укріпилися за цей період 😉

З корисних порад тут хіба підкажу банк, який не бере (не брав в травні 2013, зараз не беруся стверджувати) комісії за переказ коштів на свої ж рахунки – ПУМБ. Відкрили два рахунки – на мене і на пані Єву, провели транзакцію на 730 тис грн абсолютно без всяких комісій і погнали до нотаріуса за документами. Документи оформлялися вже по новій процедурі через держреєстратора і зайняло все переоформлення десь дві години часу. Ніяких черг, “рішал” чи “немає бланків” по новому процесу передбачено не було – і це добре.

Згідно нашого договору, пані Єва мала місяць на переселення в куплену квартиру у Львові, тому для нас все було завершено до червня 2013.

З цього якраз і починається історія ремонту і нашого переїзду. Далі буде.

Початок нового етапу

P.S. Ще можу порадити декілька статей про оформлення документів на купівлю житла, якими я користувався як чек-лістами вони є в ексельках з попередніх частин історії:

Новые правила государственной регистрации прав собственности на жилье – ознайомчо перебігтися

Своя квартира – тут гарно багато моментів описано

Как подготовить документы к продаже квартиры, сколько будет стоить оформление документов и сделки – ціни можуть вже бути неактуальні, але процес підрахунків і порядок можна прикинути.

Оформлення права власності в державного реєстратора – зараз вже напевно схема роботи держреєстраторів відлагоджена, а тоді вони тільки-но починали працювати і було багато непевностей.

Стоимость квартиры (сумма, которую Вы непосредственно платите Продавцу) – таке, для загального розвитку

Как продать квартиру самому? – оце дуже потужний цикл статей і шаблонів документів як по продажі так і по купівлі нерухомсті, за їхніми шаблонами складав і попередній, і основний договори, і чекліст по питаннях

Advertisements

6 thoughts on “Наш басівський дім. Купівля будинку.

  1. Розумію ваш вибір, люблю Басівку 🙂 від перших покатушок 30+ на Оброшино до наполегливих “спеціальних” тренувань на незавантаженому асфальті 🙂 Ну і крайовиди там!

    • Еге ж, вкрутити в Басівці є де – від затяжного підйомчика на Гірку, до торчка біля старого костьолу. В лісі теж є пару гарних моментів. На роликах спортивних і на бігових лижах народ взимку тренується. Заїжджай якось в гості!

  2. Молодці Макарчуки! Вітання від нашої сім’ї, теж лишились приємні спогади від покатушок через Годовицю і Басівку. А той горбок пам’ятаю, будем проїжджати мимо, не проїдем 😉

  3. Дуже файно пишеш. Чекаємо продовження! Я років 8 тому назад дивився в сторону Басівки як потенційне місце проживання, але дороговизна ще в ті часи мене відлякала. Правда, з того часу нічого не змінилося в нашому житті, крім хіба зміни поглядів на певні речі щодо місця проживання 🙂

  4. Пінгбек: Наш басівський дім. Ремонт будинку – частина 1. | Bike Traveller's Blog

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s