Наш басівський дім. Ремонт будинку – частина 2.

Welcome to Basivka

Треба писати поки ще щось пам’ятаю по процесу ремонту. Отже, останнє відрядження в Данію для нашого проекту більше схоже було на відпустку. Відносно хороша погода, душевно всієї бандою потусувалися, походили по всіх культових місцях і музеях, я встиг здійснити свою мрію проїхатися на ровері по замках довкола Копенгагена (120 км за день на орендованій дамці з міським сідлом-диваном – на другий день я ні сісти не міг толком, ні ходити )) – словом, вертатися до ремонту і бетонів\плиток я вже міг з новими силами.

За час моєї відсутності хлопці поклали плитку в коридорах, кухні та закінчували класти в ванні. Плиткою в основному займається Орест, тому Андрій і Ростик почали вже перетягувати стіни та стелю гіпсом і готувати їх до пофарбування.

“кислотна” дитяча

Кольори кімнат ми вибирали спокійні, хіба дитячу хотілося трохи веселішу – тому взяли Даринці і Марку фарбу, яка мала б бути легко-зелена, але вийшла в реалі трохи більш яскрава ))Тепер дитяча світить стінами і в похмурий день, що досить непогано, як на мене.

Поки хлоці закінчували малювати стіни і класти плитку, Юля моніторила ринок на предмет паркету. Ми перебалакали з декількома майстрами, зрозуміли загальну схему установки і виділили для себе такі важливі моменти:

оскільки ми хочемо темну підлогу, то треба брати горіх, бо дуб доведеться лаком темнити або ще якось “морити”, тому це буде і дорожче і потім в обслуговуванні (циклюванні-перелаковуванні) втратить вигляд
покривати лаком на водній основі, бо він не “підпалює” дерево і менш токсичний при нанесенні, більш зносостійкий
паркетну дошку брати сенсу особливого немає – верхній шар тонкий, можливості її пізніше обслуговувати обмежені, а в нас ще діти малі – точно за років 5 треба буде циклювати і перелаковувати
по ціні вигідніше брати паркет місцевого виробництва і 16мм товщиною і до 0.6м довжиною, бо 22мм і більші довжини може вигинати через погану або недостатню просушку
ціна паркету сильно залежить від довжини та якості (сучки, кільця), тому:
укладку треба діагональну – найменший розхід паркету і дозволяє брати різної довжини паркет
в дитячу на спальню під ліжками можна давати меншої довжини паркет, він і дешевший суттєво буде, і не видно який він там є

пан Юрій з напарником

Отже, серед майстрів зупинилися на Юрію, який робив Михальчукам паркет. Він організував доставку і замовлення фанери і клею з лаком, на нас залишався сам паркет та дюбеля. Ми трохи поїздили по магазинах і майстернях Львова, ціни виглядали оптимальні на Промисловій. Але Юля ще мала контакти майстерні з с.Мурованого. В них горіх виходив найдешевший по ціні + вони мають склад на Левандівці. Оскільки в нас до 55 м.кв. виходило того паркету, то я вирішив не замовляти доставку, а поїхати самому, щоб заодно прикинути якість.

частина паркету, всього 55 мкв

Замовили ми з певним запасом (2 м.кв), щоб в випадку браку або неоптимальної обрізки не треба було їхати за пачкою з іншого привозу. Довжини брали від 22см до 60см, найбільше 22 та 25 (70%) і 35-60см для вітальні (30%).

С-макс витримав і це випробування – правда довелося завантажити багажник під сам верх + ще спереду на підлогу і на сидіння накласти штабелями горіху )) То хоч і не цемент, але теж тяжка зараза. Ну але тим не менше – achievement unlocked і тепер я знаю, що він вміє і таке теж 🙂

один з хлівів, remastered

Після того як хлопці закінчили малювати стіни і почепили плінтуса на стелю, особливо роботи для них вже не було, тому я ще докупив вікно в хлів, яке вони встановили і зайнялися старими вхідними дверями, які теж вставили в хліві, щоб я там міг тримати ровери і всякий реманент. Ну і на цьому настав нам час прощатися, бо далі вже робота була більш спеціалізована.

всяка електроніка

Хлопців замінив Андрій Сукневич з його майстрами по електриці та сигналізації. Вони попідключали датчики руху, вікон і дверей, коробки, розетки, вимикачі, провели світло в хлів на окремий щиток і взагалі навели порядок з тими пучками дротів, які стирчали з кожної стіни. Електрофурнітуру Юля знайшла на Зеленій 149, там є виставковий зал – ми поклацали вимикачами різних фірм, але за ABB все одно якось не хотілося викладати 800-1000 усд, тому вирішили брати Schneider Electric. Та серія, що ми вибрали, має ще й захист від запихання пальців дітьми.

Роботи по електриці зайняли 3-4 дні, бо деякі розетки довелося міняти – хлопці раніше поставили дешеві коробки з епіцентру, то Андрій трохи помучився з ними. Підключив сигналку, впорядкував щиток, провів окрему лінію на хліви і там поставив додаткові автомати. Оперативно і файно зробив, словом. Люстри в кімнатах і освітлення по хлівах я вирішив робити сам, оскільки там вже нічого складного не було + Андрій мене проінструктував як правильно це зробити.

навіть без лаку гарно виглядає

Після Андрієвих хлопців до роботи взявся пан Юрій з напарником – поставили фанеру, привезли цикльовку і пилки з молотками. Фанера мала вистоятися тиждень, щоб клей схопив, а тоді взялися за укладку паркету. Вкладається він на клей + цвяшками фіксуються планки, робота вимагає певної сноровки і спокійного темпераменту )). Сама укладка зайняла не більше тижня, ще десь з тиждень він постояв не лакований, щоб влягтися. Весь той тиждень я мав класну задачу від пана Юрія – ми з Даринкою приїжджали після роботи і ходили по потріскуючому паркету, щоб він влігся добре до цикльовки.

різнонабір “на кут” в вітальні

Ще один важливий момент – це вже був жовтень і досить прохолодний і дощовий, тому ми включили опалення, щоб підтримувати температуру, бо Вова розказував, що мав проблеми з “здуттям” паркету після того як температура різко впала, а він не встиг включити опалення.

Після циклювання і шліфовки паркету, настав час його лакувати. Лак на водній основі, все як ми собі запланували – за день полакували, а вже ввечері в хаті не було навіть запаху. Але ще пару днів ми мусили почекати, перш ніж виявили, що “все пропало” ((

перехід між кімнатами

Ввечері при світлі лампочки не було видно, але в суботу, коли я приїхав засвітла, то вся підлога виглядала так, ніби її хтось помив брудною ганчіркою і лишив розводи. Я щось таке бачив ввечері, але думав, що то ще лак сохне. Але через пару днів стало зрозуміло, що проти нас зіграло декілька факторів:

опалення
лак на водній основі і темний колір паркету
неуважне читання форумів щодо лакування підлоги ))

Перед тим я читав, що лак на водній основі треба швидко наносити і лишати протяг мінімальний, щоб він не засихав до того, коли кімнату покрили. В нашому випадку протягу ми не лишали, бо на вулиці дощило і було холодно і я не хотів, щоб дерево набралося вологи. В сукупності з опаленням (20-23 градуси, домашня температура), це призвело до пришвидшеного висихання лаку – поки хлопці його наносили з одного боку, він вже підсихав з іншого боку. На світлому дереві цього видно б не було, але на темному – дуже кидалося в очі.

укладка в вітальні

Вирішили переробляти. Лак на водній основі замінити на поліуретановий, який більш смердючий і трохи підпалює колір дерева. Я, чесно кажучи, трохи рознервувався з того всього, бо то означало ще мінімум 2-3 тижня додаткового простою. Пан Юрій розпереживався, бо все таки майстровий гонор ну і досвід, мав би йому підказати. Вирішили, що переробляємо то все його коштом, я оплачу тільки вартість нового лаку.

Ще десь тиждень пішов на зняття старого лаку і покриття новим. В хаті опалення прикрутили і відкрили вікна на мікровентиляцію, бо смердить поліуретановий лак так, що можна сп’яніти за пару хвилин перебування в приміщенні. Але результат зразу сподобався мені набагато більше – якщо з водним лаком паркет виглядам тусклим і нудним, то тепер підлога менше відзеркалювала, але структура дерева стала набагато чіткіша. Словом, що не робиться, то на краще 🙂

Два чи три тижні висмерджувався той запах лаку, але по хаті роботи і так не було, тому я зайнявся прибиранням хлівів і подвір’я. Оскільки попередні власники вже якийсь час не тримали живності типу курей, свиней і тд, то двір загалом справляв хороше враження. Але раніше щось таке в них водилося, тому уявіть собі типову стайню вашої бабці чи літню кухню або гараж, які ніхто не використовує і яку віддали на розтерзання курам.

ага, дитяча праця – куди ж без неї 😉

В першу чергу я зайнявся огорожею – знову ж, через всяку живність, сад і зона хлівів тут були відгороджені суттєвою кількістю сітки та стопців, через що вхід лишався тільки через хвіртки. Почав з собачої клітки – вигріб шифер з землі та з даху, зняв сітку, викопав стопці (бетоновані на 60-80см з діаметром ями 35-40 см), трохи обскубав актинідію, яка потужно на цю халабуду розрослася. Зразу стало світліше і збільшилося місця перед гаражем.

розібрав мишачий Сихів

Наступним кроком – чистка авгієвих конюшень, тобто стайні. Колись тут напевно тримали корову чи свиней, але останні декілька років тут хостилися кури. Сіна і всякого лайна на підлозі десь до півметра + набудовані всякі чудернацькі конструкції, щоб тренувати курячий спецназ. Одна з особливостей стайні – 20+ дерев’яних дверей набитих на стінах для утеплення (2м на 0.8м кожне) – напевно зі старої хати лишилися чи що. Крім того клітка для особливо буйних представників курячого роду, набита з різної товщини дошок, труб, сітки і з американським прапором на дверях – не інакше, як якась віп-зона для гостей з-за кордону була чи що 🙂

таких багать було мінімум 5 штук

Курячого спадку я активно позбувався цілий день – позривав двері, розібрав всі ті подіуми і віп-лаунжі, вигріб все сіно з підлоги і спалив все дотла. Оскільки дверей було багато, як і сіна з дошками, то процес затягнувся добряче за північ. Добре, що сусіди в мене виявилися до такого роду речей толерантні – 2 багаття висотою десь під 3-4 метри і так до 1-2 години ночі, коли я їхав додому, то ще добряче горіло. Зрештою, я регулярно щось палив під час ремонту до пізньої ночі (книжки радянські, мотлох з горища, погані дошки зі старої підлоги, ящики старі і тд), тому, напевно, вони вже звикли 🙂

Потім взявся за гараж і позаносив до нього всі дошки і крокви з хатньої підлоги, впорядкував трохи і згріб метал різного калібру. Вело-хлів теж довелося причепурити, хоч там і відносно чисто було, хіба хлопці цегли натовкли, коли вставляли вікно і грати. Літню кухню просто підмів і склав цеглу в куток, щоб на подвір’ї не валялася.

запаси сіна на хліві

Ще одна особливість мого прибирання – здоровенна купа скла, яке лишилося по хлівах від попередніх власників. Де вони його набрали, без поняття, але щоб вивезти оті здоровенні старі полотна скла (розмірами від 0.5м до 2м і різної товщини) мені явно одної ходки до Львова було мало. 4 чи 5 разів я набивав багажник мішками з товченим склом і віз то все до контейнерів “Скло” у Львові. Дні ставали все коротшими, тому я товк скло в основному після 10-11 години вечора, коли вже збирався додому. Картина трохи психоделічна виходила – ніч, тишина по селі, а я при світлі фар цеглою товчу скло за хатою. Напевно кострища мої після такого сусідами легше сприймалися – там в світлі вогню принаймі було видно, що відбувається ))

Такого плану робота (“ламать – не строить”) – найбільш результативна, чи що. В сенсі, що ти зранку взявся, напахався як кінь, під вечір стояти вже не можеш, але зате зразу видно результат – чисто, прибрано і горить все старе очищаючим вогнем. І вже на наступний ранок все виглядає просторо і гарно, і прогрес робіт тішить. Це вам не просто сидіти і чекати поки паркет висохне і запах лаку вивітриться )))

монстри з підручних матеріалів

Найбільші випробування обіцяло горище над хлівами (десь 200 квадратів, запаси старого сіна висотою від 0.5м до 1м), старі ящики, банки якісь, миші, всілякі вампіри і інша нечисть, яка водиться на старих горищах. Але тут якраз наближався Хеловін, тому ми з Даринкою вирішили креативно використати цей простір, поки він не перетворився в нудний і нецікавий стрих без пригод.

Горище над хлівами в нас має два входи, тому вирішили зробити там кімнату страху, в яку заходити треба по драбині ззовні, а потім дістатися до кінця, відбиваючись від всяких привидів, відьм, полтергейста і просто підступних граблів на підлозі. Одразу після роботи ми вдвох поїхали на Басівку, над селом час від часу вигулькував з-за хмар повний місяць, в лісах ховалися вовкулаки, над ставком вився підозріло густий туман, а Слендермен тільки і вичікував в тінях, щоб напасти зненацька і затягнути своїми довгими руками нечемних дітей до болота.

в темряві все виглядало набагато ефектніше )))

Десь дві години нам пішли на підготовку, розставляння пасток, освітлення, вирізаних з гарбузів голів, випробовування трюку з граблями на Даринці (перший Даринчин досвід ходіння по граблях – але наржалися як коні), малювання страшних написів на стінах і тд. Саме проходження лабіринту зайняло десь 1-2 хв, тому довелося ще пару раз його налаштовувати, аж поки вже стало зовсім не страшно. За той час ми познайомилися з нашим горищем і виявили, що ніяких монстрів там немає, миші хіба в старій ДСП живуть ну і ще рештки якихось пташок, яких сусідські коти тут вполювали.

Одразу після Хеловіну весь цей антураж пішов прямо в багаття, що зайняло десь два вечора. Зате тепер в найчистіший стрих над хлівами в селі )) В сіні виявилися також залежі старих радянських журналів і книжок, які теж завзято взялися удобрювати мені грунт в вигляді попелу. І на цьому епопею з нічними багаттями і биттям скла було закінчено. Вже й погода, зрештою, не давала змоги отак ввечері душевно попрацювати – ставало холодніше і мокріше, тому час був повернутися до робіт в будинку.

моя гордість – розібрався-таки 😉

Поки я боровся з спадком минулих поколінь, Юля планувала оформлення кімнат для поколінь майбутніх 🙂 Штори та тюлі, меблі в дитячу та спальню, кухонний стіл та стільці, меблі в ванну кімнату. Юля в нас виступала як дизайнер, а я був досвідченим критиком, тому зазвичай вона мені показувала купу варіантів з інету, а я сперечався. Таким чимом ми собі підбирали оптимальний варіант для нас обох.

тут трохи видно штори

Меблі і техніку в ванну кімнату брали з врахуванням попереднього плану кімнати. Щось брали на Південному, щось на гуртівні “Сантехніка” (Городоцька, район Метро). Техніку в кухню так само – щось в онлайн-магазинах, щось в Фокстроті. Штори Юля вирішила робити римські (типу як жалюзі вертикальні, тільки не скручуються, а збираються , мені такий варіант теж сподобався, бо тоді вони займають мало місця і візуально не крадуть місця в кімнатах. Штори і тюлі брали на Зеленій 149, по-моєму – там ціла гуртовня. Шили їх, щоправда, в іншій майстерні – там де вміють такого типу конструкцію робити. Карнизи для кріплення тюлей брали на Південному. Робота по установці їх ніби нескладна і епічного в тому мало, але я умудрився-таки попасти в одному випадку в кабель сигналізації, тому довелося знову викликати Андрія Сукневича, щоб залатав пробоїну в кабелі і поправив налаштування сигналізації.

моя творчість

Кухня вже була готова і ще десь тиждень ми чекали, поки пан Ігор буде мати час її встановити. Я поки бавився з встановленням плінтусів і порогів в місцях, де плитка підходила до паркету. Заодно відвіз підпиляти двері в дитячу, бо їх встановили трохи занизько (або паркет вийшов трохи зависоко) і вони терли по підлозі. Підрізали на складі “Дверей Білорусії” на Щирецькій. Також ми з Юлею малювали собі ескізи шафи-купе в прихожій і додаткових меблів, щоб сховати котел і закрити люк в підвал + тумбу з вішаками якусь в одному стилі організувати.

кухня в зборі

Нарешті приїхала кухня і пан Ігор з помічником заходився її збирати. Шухляди прийшли вже в зборі, а от стільницю і шкафчики збирали на місці. На це пішло десь 2 чи 3 дні. Але результат того вартував – дуже гарно зібрали, без провтиків і якихось простоїв. Кухонна техніка і мийка гарно допасувалася, мені лишилося тільки зібрати і підключити систему зливу для мийки і встановити кухонний кран. Пан Ігор ще допоміг нам з встановленням меблів в ванній кімнаті і на тому ми з ним розрахувалися і попрощалися. Ніяких епічних історій чи факапів, швидко і гарно все зробив.

прихожа

Меблі в прихожу ми замовляли там де і шафу-купе (на Науковій Юля знайшла якихось майстрів), я дав хлопцям розміри, все показав вживу, але коли приїхали збирати, то виявилися нюанси )) Виявилося що пенал для котла менший на декілька сантиметрів ширину, бо хтось на виробництві переплутав значення. Тому замість одного дня, збирали пенал трохи довше. Зрештою, фірма спеціалізується на шафах-купе, то вони взяли як додаткове замовлення, а по шафі-купе зауважень в нас не було – все гарно зробили теж і оперативно.

меблі в дитячу, знову експлуатую Даринку ))

Паралельно з цим, ми підбирали меблі в спальню, вітальню і дитячу. Тут теж брали там, де подобалося, бо щось такого в комплексі не пропонував жоден салон. Шафу і тумби в спальню брали в Vox, ліжко в Bellus, диван в вітальню в Blest, дитячі меблі в BRW. Стіл та стільці Signal на кухню Юля замовила в Польщі, якісь чуваки з Червонограду звідти возять. Стіл класний, а от стільці так собі – ножки розкручуюся і сидіння по-малу ламаються на згині – треба буде поміняти їх з часом. В вітальню ще взяли тумби і полички від тієї ж фабрики, що робить дивани Blest, торгова марка Zegen чи якось так. І там же брали вішак та тумбу в прихожу – щоб не замовляти виготовлення окремо, в них на виставці стояв комплект якраз в такому кольорі. Тут нічого цікавого не розкажу, треба просто ходити і вибирати, щупати, присідати, прилягати і дивитися на якісь виготовлення в салонах.

був ще бус з іншими шмотками, насправді ))

Станом на кінець листопада ми вже мали все готове, меблі завезені і зібрані, залишилося перевезти речі з квартири ну і власне переїхати. І тут ми щось майже два тижні “тупили”. Я вже звично їздив на Басівку після роботи і впорядковував двір (вигрібав з підвалу старі стелажі і палив, чистив ганок від битої цегли і штукатурки, палив все підряд, дерева якісь зайві корчував і тд. Юля все придумувала “відмазки”, чому ще переїжджати не треба, але врешті це мене дістало і напакувавши пару багажників стафу та закликавши Вітю Пономарьова, щоб допоміг з Даринчиним диваном, ми погнали на Басівку.

Завезли, розставили та розклали по поличках і шухлядах, килими різні постелили (насправді в вітальні килима ще десь рік не було – все ніяк не могли знайти то час, то натхнення), лампи почіпляли (хоча знову ж – в вітальню, спальню і дитячу люстр ще десь рік не могли вибрати ;)) – ну і переїхали-таки в Басівку. Кіт переїхав взагалі без проблем, трохи посидів в кутку на кухні, але за пару днів вже впевнено тусувався на дворі і почав відвойовувати територію. Якщо я добре запам’яв дату, то 16.12.2013 ми остаточно стали басівчанами – до Нового року, як і планувалося. Ура!!!

маленькі басівчани

Попереду ще ціла купа роботи по двору, фасаду, огорожі, воротах, ландшафту і інших побутових дрібниць, але це все нас чекатиме в наступні роки, а наразі можна було просто вже нарешті видихнути спокійно і повернутися до нормального життя. Принаймі до першого потепління і весняного загострення моєї хазяйновитості )))

Ще декілька фото і до зустрічі в наступних частинах 😉